Ми з чоловіком живемо 15 років разом. Дуже мріємо про діток. Але стільки прикладаємо старань, а все марно. Врешті-решт вирішили пройти всі потрібні обстеження. Коли ми отримали результат, то були неприємно здивовані.
Виявляється мій чоловік безплідний. Ми почали шукати вихід з цієї ситуації. Розпочали лікування. Радилися з досвідченими лікарями з-за кордону. Майже два місяці тривало наше лікування. І на жаль все марно.
Один із лікарів запропонував нам взяти дитину з дитячого будинку. Але я була проти такого. Адже невідомо з якої сім’ї ця дитина, які гени і який у майбутньому у неї буде характер. Хочеться, щоб у цієї дитини текла наша кров.
Мені прийшла одна ідея, щоб моїм донором на штучне запліднення став свекор. Спочатку чоловік був категорично проти. Але я його вмовляла майже цілий тиждень. На мою думку, це найкраще розв’язання цієї проблеми. Чоловік сказав, що якщо його батько не матиме нічого проти, то тоді так і зробимо.
Свекор, коли дізнався про наш план, одразу сказав, що ні в якому разі не дасть згоду на таке. Я довго вмовляла його піти на такий крок. Сказала, що це все заради нашого майбутнього. Свекруха нас теж у такому не підтримала.
Врешті-решт нам вдалося досягнути того, чого ми хотіли. Ми зібрали потрібну суму коштів. Все пройшло успішно.
А вже через два тижні я дізналася, що при надії. Радості не було меж. Всю вагітність над мною трусилися наче над збитим яйцем. Виконували всі мої капризи.
Народження Софійки стало справжнім святом. З пологового будинку мене зустрічали всі родичі й друзі. Ми поговорили зі свекром й попросили, щоб про наш вчинок ніхто ніколи не дізнався. Чужі люди явно такого не зрозуміють. Не хочеться, щоб потім пліткували й обговорювали. В першу чергу про це ні в якому разі не повинна дізнатися моя донечка. Головне, що Софійка народилася здоровою.
Коли наша донечка підросла, всі знайомі почали казати, що вона дуже схожа на свекра. Ми з чоловіком лише жартували й говорили: “Добре, що не на сусіда схожа”.
