Мені довелось працювати на двох роботах, щоб заробити на власне житло. В останній момент я надумала купувати квартиру у новому житловому комплексі, та мені не вистачало коштів, тому мені позичили батьки. Я жила у тій квартирі 3 роки, все там облаштувала так, як мені подобалось, а потім я познайомилась з Віктором, і все змінилось.
Через пів року ми вирішили з’їхатися у його квартирі, вона буда більшою та розташована ближче до наших робіт, а мою вирішили здавати в оренду. Не встигли ми й зробити фото квартири, як у країні оголосили kapaнтин.
Тоді моя двоюрідна сестра попросила у мене дозволу пожити на квартирі тиждень з дітками, бо у них розпочиналось онлайн навчання, а вони жили у селі, й інтернет ще не встигли провести. А коли зателефонували робочим, то ті обіцяли зробити це протягом місяця.
Я не стала сперечатися, вирішила допомогти сестрі, тим паче у нас ще не було ніяких можливих квартирантів.
«Мені все подобається, я готова тут залишитися!» – повідомила сестра після тижня життя у нашій квартирі, а коли ми озвучили їй ціну оренди, то вона ображено крикнула: «Що ж ти за людина, коли у сестри біда, то хоч на ній грошей заробити?», гримнула дверима і пішла геть.
Наступного дня сестра з’їхала, але вже всі родичі знали, яка я «ласа до грошей», хоча мої батьки й підтримали мене, але з сестрою після цього ми ще не говорили, досі тримаємо образу один на одного.
Як ви думаєте, хто у цій ситуації не правий?
