Коли ми з Романом одружилися, його мама одразу мене не полюбила. Та все ж не виказувала в голос свого ставлення. Аж поки я не завагітніла. Дізнавшись про новину свекруха голосила на весь голос: «Навіщо вам ті діти, ви ж такі молоді, може ще розлучатися доведеться, що ж тоді аліменти Ромчик буде платити?»
Коли народився Віталик мама чоловіка лише одним поглядом визначила, що це не його дитина. І волосся не того кольору, очі не такі, ніс і обличчя не такої форми. Експертиза за одну секунду, одним лише поглядом. Я тоді майже добу плакала настільки було для мене це образливо, адже нікого крім Роми у моєму житті не було. Рома просив мене не звертати уваги, що мама просто ревнує, він намагався її утихомирити.
Та все ж свекруха завжди знаходила до чого причепитися. До Віталика завжди ставилася з недовірою, весь час шукала відмінності між сином і батьком. Але всі ці чотирнадцять років мій чоловік був на моїй стороні, любив сина, добре ладнали, ніколи він не висловив мені підозри, що я його зраджувала.
І ось у нашій сім’ї все почало летіти шкереберть. Підлітковий вік сина збігся зі звільненням чоловіка з роботи. Один бунтує, а другий в депресії. І лише я маю всіх розважити, та ще й при цьому працювати понад норму, щоб всіх прогодувати. Та найбільше мене виводило з себе це те, що син і батько почали сваритися, за кожну дрібницю у них розбірки.
Коли Роман вперше місяць тому випалив, що Віталік точно не його син, бо він його не поважає як батька. Я ще намагалася їх примирити. Але два тижні тому я почула:
-От дивлюся я на цього хлопчину і мені здається, що Віталій таке не мій син. Чому ти не скажеш правди? Все ж таки ми стільки років разом, може мама права, а ти просто боїшся зізнатися.
Від почутого я навіть забулася як дихати. Просто стояла перед чоловіком та хапала ротом повітря, а в цей час уявляла, як беру чоловіка за голову і гупаю об стіну, щоб мозок трішки струснувся і почав працювати. Але він продовжив
-Я тут подумав, може ми ДНК експертизу зробимо, ну щоб точно знати.
О тут мене прорвало, наговорила стільки, що за всі роки стільки брудних слів не вживала. Тобто він жив з нами чотирнадцять років і зараз вирішив засумніватися. Та ще й експертизи захотів, хліб їсть за мої гроші, а експертизу за які має платити, також з мого бюджету. В кінці я запропонувала йому безкоштовну подорож в квартиру його мами разом з речами. І йому нічого не залишилося як зібратися й піти.
Минуло вже два тижні, поки що Роман не повернувся. Сестра радить все ж таки зробити ту експертизу і засунути її межи очі йому. Та я краще на розлучення подам, бо навіщо мені платити гроші за те, в чому я впевнена. А після такого приниження, що він мені сказав, жити з ним я не зможу.
