Це був звичайний будній день. Моя дружина була на роботі. А у мене якраз був вихідний. Я якраз збирався їхати в місто відвезти машину в автосервіс. Але тут у мої двері пролунав дзвінок. Подумав, що, мабуть, жінка щось забула, тому одразу відчинив.
На порозі стояла жінка, тримаючи за руку тримала маленького трирічного хлопчика. Спочатку я не пізнав хто це. Але придивившись впізнав у ній свою колишню. Вона попросила пустити її у дім, оскільки має серйозну розмову. Я розійшовся з нею через те, що вона зрадила мене з іншим чоловіком.
Ми спокійно закінчили наші стосунки та нічого не вияснювали. В результаті вона знайшла іншого чоловіка від якого якраз має сина. А я одружився з іншою жінкою, з котрою зараз і живу.
Спочатку я довго вагався чи пускати її у дім. Але вона наполягала на розмові. Сівши на кухні вона розпочала розмову:
– Все, що я тобі зараз розповідатиму здаватиметься тобі дуже дивним. Почнемо з того, що з батьком дитини я розлучилася. Певний період я виховувала його сама. Частково допомагали мої батьки. Але пів року тому, вони потрапили в аварію, тепер я залишилася абсолютно сама. З чоловіками мені не щастить… Та й зараз мені абсолютно не до них. На днях я прийшла на обстеження, оскільки погано себе почувала. Гадала, що це звичайна втома, але ні. У мене діагностували рак крові. Я лягаю в лікарню на лікування, а дитину не хочу віддавати в дитячий садок. Хочу тебе про те дещо попросити. Ти єдиний відповідальний та турботливий чоловік, якого я зустрічала. Тільки тобі я можу довірити абсолютно все, не зважаючи на наше минуле. Ти можеш всиновити мого сина?
– Мені звісно шкода тебе. Але, як ти собі це уявляєш? Я маю всиновити сина своєї колишньої?! Як я це поясню жінці?!
– Я тебе прошу вислухай мене. Я нікому не бажаю бути у такій ситуації! Мені залишилися лічені дні, і так зараз не солодко! Я втратила близьких і рідних, але серце не дозволить кинути дитину напризволяще. Прошу, поговори зі своєю дружиною. Невже вона не зрозуміє мене, як жінку? Ти єдина моя надія! Я не маю більше до кого йти. Зі всіма документами я тобі допоможу, у мене знайома цим займається.
Вислухавши свою колишню, я сказав, що мені потрібно все обдумати. Жінка справді змарніла, під очима синці, схудла і хлопчик біля неї зовсім не веселий.
Ввечері я дочекався дружину з роботи. Вирішив поговорити стосовно цієї теми, адже цілий день вона мені не виходила з голови. Розповівши все дружині вона мовила:
– Я тобі в дечому зізнаюся. Мої батьки пиячили й служба опіки відібрала у них мене. З шести років я росла у дитячому будинку. Мрією кожної дитини це було те, щоб їх звідти чим швидше хтось забрав. Мені зараз боляче це все згадувати… Досі ті стіни стоять перед моїми очима. Мені пощастило, що у дев’ять років мене всиновили і я росла у нормальній сім’ї.
Дружина запропонувала забрати сина. Я не очікував на таку відповідь. Але після її розповіді, я нічого проти не мав. З усіма документами справді допомогла знайома моєї колишньої. Вона відійшла на той світ зі спокійною душею.
А її син почав називати мене татусем, а мою дружину мамою. Ми дуже полюбили Дмитрика. От скоро він вже піде в садочок, а моя жінка у декрет. Адже незабаром у нашого синочка появиться сестричка.
