Мій 5-літній син приніс з дитячого майданчика планшет й сказав, що то його. Невже він його вкpaB?

Моя дитина kpaде чyжi речі! Ця думка постійно тепер гуляла в моїй голові після однієї події. Ми з чоловіком давно мріяли про дитину, й ось 5 років тому в нас народився хлопчик Назар на честь покійного дідуся. Мій син дуже милий і симпатичний хлопець, любить гратися зі своїми іграшками й добре товаришує у дворі й дітьми.

Якось у дворі під час лазіння по каруселях на дитячому майданчику я повернулась, щоб поговорити з іншими мамусями, які привели дітей на цей унікальний столичний майданчик, де були найбільш різнотипні гойдалки й каруселі, яких так не вистачає кожному дворику. Через 20 хвилин після до мене підбігає Назар й дає в руки планшет якийсь простий, наче гральний. Коли спитала, а звідки взяв, то відповів: “Хтось впустив. Тепер він мій, правда?”

Я хутко почала шукати, чий це планшет, але жодна жінка не впізнала його. Поки йшли з Назаром додому я все запитувала, яким чином він його дістав. У відповідь — лише тиша.

У думках найстрашніше, невже він його вкрав у когось, або дістав з кишені, як у баби Олі ключі колись, аби вона не йшла додому й продовжила з ним гратись. Невже я виховую кишенькового злодія у себе вдома? Звісно, щоб не потурати цій звичці, планшета я йому не давала, хоч як просив, а після вигадала, що знайшовся власник і я йому його віддала.

Минулого тижня ми знову з сином пішли на ті каруселі і я взяла планшет з собою, аби якщо знайдеться власник, то відразу йому віддати. Щоб хоч якось прийти до тями, вирішила поділитись цією ситуацією з матір’ю, яка сиділа поруч й також спостерігала за своєї дитиною. Коли розповіла їй про планшет, то вона спочатку хотіла мене заспокоїти, а потім попросила його мені показати. Та його увімкнула й подивилась, що там якась реклама дитячих ігор й з усмішкою відповіла:

“Треба ж було його розблокувати, а не відразу ховати. Це ж простий планшет з рекламою. Певно, якийсь студент їх даром роздає, от і малий взяв собі, раз давали безплатно!”

Ця новина таки зуміла заспокоїти моє серце, але з іншого боку — виходить, що мій син бере чужі речі з чужих рук без будь-якого страху й сорому. Чи це правильно?