Мій батько сказав мені, що не буває чужих дітей. І головне, що батько не той, хто зробив, а хто виховав та зміг дати дорогу в життя

Я схвильовано біг по сходах, бажаючи якнайшвидше побачити свою кохану дівчину. Не бачив її понад рік, з того моменту, коли мене забрали до apмії та відправили на інший кінець країни. Спілкуватися з нею я не мав можливості. Наша вiйcькoва частина була зaceкречена, тому цілий рік лише й уявляв той момент, коли ми зустрінемось.

Тепер ноги несли мене на дев’ятий поверх наче на крилах. Я ще навіть не зайшов до батьків. Разом з речами прямо з вокзалу вирушив до моєї Маргарити. Ми закохалися, ще коли я навчався в школі. Для неї та для мене це було перше кохання. Перед тим, як я поїхав до армії, ми вирішили, що обов’язково одружимось, коли я повернусь.

Серце скажено колотилося. Сам навіть не знав, від чого. Чи від швидкого підйому, чи від хвилювання. Непевно натиснув на дзвоник та прислухаючись до найменшого шурхоту з-за дверей чекав. Аж ось клацнув замок, й у дверях показалась мама Маргарити Антоніна Василівна. Вона не знала, що й сказати. А я мовчки стояв та посміхався.

– Добрий день! Покличте, будь ласка, Маргариту. – порушив я нашу мовчазну сцену.

– Ааа…Її…Немає вдома. Вона пішла до подруги, – трохи запинаючись відповіла жінка та додала. – Коли вона повернеться, я їй скажу, що ти повернувся.

І майже одразу вона зачинила двері. Така зустріч дещо здивувала мене. Адже Антоніна Василівна добре мене знала. Знала вона те, що ми з Маргаритою збиралися одружитися. Ще до армії для них я став наче член родини.

Що ж робити було нічого, тому я пішов додому, де мене радісно зустріли батьки. До опівночі ми сиділи на кухні та розповідали, що сталося за рік. Кілька разів мама починала плакати дивлячись на мене і говорила, що то від щастя. А я не припиняв думати, чому ж це Маргарита досі не прийшла або не зателефонувала.

Зранку за звичкою я прокинувся о пів на шосту й не міг дочекатися моменту, щоб чимшвидше піти до коханої. Та мене знову зустріла Антоніна Василівна й сказала, що ми щойно розминулися. В той день я ще два рази приходив, але так й не зустрів Маргариту. Я почав щось підозрювати. Тому вирішив посидіти біля під’їзду та зачекати.

На вулиці, коли я сидів на лавці, то помітив, що штора у вікні Маргарити різко закрилася. Сумніву більше не було. Вона була вдома. Але чому ж не захотіла мене бачити. Страх того, що вона мене розлюбила затьмарив розум. Наче скажений я побіг до її квартири та постукав у двері. Коли Антоніна Василівна відчинила, то, ледь не збивши її з ніг, я ввірвався у квартиру та направився прямо в знайому мені кімнату Маргарити.

З переляканими очима вона стояла біля ліжка. Вона стояла й не могла подивитись мені в очі. Адже вона була вагітна. Коли не менш перелякана Антоніна Василівна зайшла слідом за мною до кімнати, то я вже стояв та дивився у вікно, а Маргарита сиділа з заплаканими очима.

Після довгого мовчання вони розповіли мені, що це сталося випадково. Маргарита на дні народження подруги познайомилася з хлопцем. Він скористався тим, що вона випила трохи зайвого. А коли дізнався, що Маргарита вагітна, то просто зник. Поки вони говорили, я мовчав. Не знав, що робити далі. Злість, любов до дівчини, зачеплена гордість та розуміння того, що моя дівчина була з іншим, перемішалися в голові. Аж тут помітив фото, яке висіло на стіні. Там я разом з Маргаритою сміявся та виглядав таким щасливим.

Я спокійно підійшов до неї та просто обійняв її. Від цього вона вже не просто плакала, а ридала. Приголубивши її до себе, я зрозумів, що не можу її покинути. Просто не зможу залишитись без неї.

Мої батьки з розумінням віднеслися до мого рішення. Через місяць зіграли весілля. А коли народилася дівчинка, то з першого разу, як я взяв її на руки, полюбив і її. Мій батько сказав мені, що не буває чужих дітей. І головне, що батько не той, хто зробив, а хто виховав та зміг дати дорогу в життя.

Ми досі живемо разом. Минуло вже багато років. Рік тому Мирослава (так назвали дівчинку) вже пішла навчатися до інституту. За все наше подружнє життя я жодного разу не дорікав Маргариті її помилкою. Навіть під час наших сварок. Адже це був мій власний вибір – поєднати своє життя з нею, не зважаючи на її вагітність.

Я ні про що не жалкую.