Ми з братом народилися у середньостатистичній родині. Жили з дитинства у селі. Разом з бабусею і дідусем у маленькому будиночку.
Наші батьки були за кордоном. Вони приїздили лише двічі на рік і ми дуже сумували за ними. Але в той же час розуміли, що вони стараються для нас.
Батьки дали нам обом хорошу освіту. Заробили грошей і повернулися в село. Коли бабусі і дідуся не стало то мама з татом на зароблені гроші добудували їхній будиночок і зробили ремонт. Наші батьки все мріяли, що ми матимемо дітей і будемо гостювати у них.
Мій брат не захотів працювати за копійки лікарем і тому подався за кордон. Там працював на різних роботах, а потім перевчився і став лікарем у чужій країні. Там зустрів свою дружину і додому не планував повертатися.
Ба більше, він інколи і не приїздив в гості. Телефонував батькам вкрай рідко. До тата на похорон не приїхав. Як мама захворіла – теж не приїхав. Лише телефонував кілька разів.
Я ж залишилася жити з батьками. Ми з чоловіком оплатили самотужки операцію мамі і все трималося лише на нас. Братові і діла до нас не було.
Півроку тому мама покинула наш світ. Я й гадки не мала, що мій брат так поступить. Він не приїхав попрощатися з мамою. А минулого місяця до нас прийшов адвокат, на якого брат зробив довіреність. Виявляється, я повинна віддати братові половину нашого будинку.
Він геть здоровий глузд втратив. Та наша хатина в селі і зовсім великої ціни не має, але ж він хоче половину собі забрати. При тому, що й копійки не вклав у цей будинок. Мамі не допоміг з операцією. Я просто слів не маю.
Він там собі живе і горя не знає. Ми ж з чоловіком ще не розрахувалися за мамину операцію, ледве стягуємо кінці з кінцями. Та й з роботами зараз дуже туго. А мій брат так з нами чинить. Це ж в голові не вкладається. Невже він думає, що тих кілька тисяч йому сильно допоможуть.
Він в місяць заробляє стільки, скільки коштує наш будинок. Та й адвокат цей такий підлий, аж дивитися на нього бридко. Брат на мої дзвінки не відповідає, його дружина теж. Ми ж б могли поговорити і вирішити все мирним шляхом. Я ж завжди про нього була гарної думки. А зараз він впав в моїх очах так, що дальше й нема куди.
Це ж ми з чоловіком і дітьми можемо залишитися просто посеред вулиці, бо братові грошей закортілося.
