Раніше ми з чоловіком жили душа в душу. Ми познайомилися під час навчання в університеті. Я навчалася на філологічному, а він на факультеті фізичного виховання. Інколи в нас були спільні заняття з філософії та історії. Ось там ми й помітили один одного. Він спочатку мені посміхався та писав записки, а потім сміливо підсів. Ввечері ми пішли на побачення. Так й закрутилося наше кохання.
Закінчити навчання мені так й не судилося. Через півроку наших стосунків я завагітніла. Тоді ж я побачила, що В’ячеслав не дуже зрадів цій звістці. Він вчинив як справжній чоловік, але я помітила, що його ставлення до мене змінилося. Стосунки похолоднішали.
Після вагітності я набрала зайвої ваги. Чоловіка це не влаштовувало, то ж він як дипломований викладач фізичного виховання почав займатися зі мною спортом. Молоде тіло швидко відновлювалося після пологів та повернуло свої колишні форми. Майже рік я сиділа вдома у декретній відпустці. В’ячеслав влаштувався працювати у фітнес-центр. Це була його стихія. Я ж займалася дитиною та працювала дистанційно. Хоч грошей й небагато, але все одно якась копійка до спільного бюджету.
Скоро я знову завагітніла. Чоловік одразу запропонував зробити аборт. Мовляв, ми ледве справляємося з однією дитиною. Куди ще народжувати? Тоді ми сильно посварилися, довго не розмовляли. Але я відмовлялася вбивати дитинку. Згодом він прийшов миритися. Можливо, на нього повпливали його батьки: батько військовий та мама, яка й досі працювала вчителькою у школі. Але колишнього кохання вже не було. Всю вагітність я провела сама. Від нього не було жодної допомоги. Все частіше він затримувався на роботі. Навіть до пологового будинку я поїхала сама на таксі.
Про роботу вже не було що й гадати. Діти цілком захопили мій час. В’ячеслав геть до них не мав справи. Приходив пізно, йшов рано. Але цього вистачило, що б я завагітніла знову. Того вечора я бачила його в останнє. Він влаштував сцену, яку чули всі сусіди, та поставив ультиматум: або я роблю аборт, або він збирає речі та йде. Я обрала дитину. Його батьки мене підтримали. Вони й досі допомагають мені та своїм онукам.
А ось про нові пригоди В’ячеслава я дізналася від його мами дещо пізніше. Спочатку мені не було до нього жодної справи. Я була заклопотана тим, що в мені росло нове життя, а по квартирі вже повзало двоє прекрасних діток. Людмила Вікторівна під час одного зі своїх постійних візитів пожалілася, що син несправний. Не пройшло й місяця з того моменту, як він пішов від мене та почав наймати окремо житло (хочу сказати, що ми ще навіть не розлучилися тоді), як до них з батьком прийшла молода дівчина та сказала, що вагітна від В’ячеслава. Він, коли дізнався, її покинув, адже вона теж відмовилась від аборту. Я не вірила своїм вухам. Як він міг так спокійно кожній жінці пропонувати аборт. Це ж немислимо.
Ще згодом я дізналася, що та дівчина таки зробила аборт заради нього. Та він все одно її покинув. Я теж з ним розлучилася. Лише через суд вдалося витягти з нього аліменти. Батьки В’ячеслава самі мені порадили так вчинити. Гадали, що може так він почне думати головою, а не тим своїм…
