Мiй чоловік позаздрив, яка господиня моя подруга. А я весь час ревную і не хочу щоб вона до нас приходила.

Вероніка! Невже це ти – Маша, з якою я випадково зустрілася на вулиці вже у всю затискала мене в своїх обіймах, і все починала тягнути в бік найближчого кафе, скільки ж ми з нею тоді не бачилися. Напевно років десять пройшло! Ось тобі й маєш!

А подружилися ми з нею тоді ще в універі. Міцно так здружилися. часто ночували один у одного по гуртожитках. Вона навіть пару раз приїжджала в гості до моїх батьків.

Так, було у нас. Що називається – справжні подруги. Завжди і про все говорили, довіряли один одному все, що тільки є таємне. І так тривало до тієї самої пори, поки мене не попало вийти заміж.

Зажили ми з моїм чоловіком. Знiмали квартиру на самій околиці. Так що до подруги тепер їздити не було як. Та й їй теж ніяк НЕ зручніше. Самі знаєте, як з одного кінця міста в інший пертися
хочеться.

Ми, звичайно, свято обіцяли один одному не губитися. Але життя вирішило розпорядитися інакше. У мене чоловік і двоє дітей. А потім і Маша взяла, і покотила десь в свою провінцію.

Перший час ми намагалися писати один одному і з обов’язку зідзвонювалися, як і раніше ділилися про все саме гучне в наших головах. Але поступово зв’язок між нами зменшився, а відстань ставала все більш відчутною. Так в один прекрасний момент ми з нею і зовсім перестали спілкуватися.

Варто зауважити, що через стільки років вид у Маші був дуже навіть квiтучий. Як виявилося з подальшої розмови, вона дуже вдало вийшла заміж, чоловік у неї заможний: дві машини, трикімнатна в центрі міста, є свій заміський будинок. Маша не працює, сидить удома,
займається своїми дітьми, ходить по салонах. Живе одним словом в задоволення.

А мені ось навпаки доводиться працювати, та ще й не на одній роботі. що тут поробиш, треба було виплачувати іпотеку. Та ще собі і дітям щось залишити.

Тут то я і спохопилася, що вже спізнююся на роботу в офіс. Загалом обмінялися ми телефонами і вирішили, що на вихідні ми з чоловіком приїдемо до Маші в гості.

Все праця, і тільки праця, може моя подруга права і мені пора як слід розвіятися. Тут ще пощастило, приїхали дідусь з бабусею і забрали онуків до себе на вихідні.

Чоловiка мого довелося умовляти, він у мене такий, ниє постійно, що нікуди не хоче йти, що йому краще вдома посидіти, ніж кудись там пертися.

Але все таки він якось піддався моїм переконанням. Приїхали ми до моєї подруги з букетом квітів, тортиком і пляшкою вина, звичайно, грошей у нас і так було не густо, але не підеш же в гості ось так і з порожніми руками.

– Проходьте, – вітала нас подруга, – чоловік на важливій конференції. так що обіцяв бути пізніше.

Так, стіл у вітальні прямо таки ломився від всякої їжі. Я навіть не можу пригадати чи бачила я хоч раз до цього стільки вишуканої їжі в одному місці.

– Напевно, і домробітниця є, – акуратно помітила, оглядаючи допитливим поглядом кімнату.

– Ні, що ти, я люблю все робити сама. Я, звичайно, можу собі і домробітницю дозволити. Але якось знаєш – самiй звичніше і приємніше. Все одно я не працюю, то хоч удома за порядком зможу доглянути.

Вечір складався з наших з Машею бесід, смачного вина, і хрускоту за вухами мого чоловіка, який наминав частування в дві щоки. Її чоловік приїхав уже під кінець нашого бенкету.

Ледь зачувши знайомий дзвінок у двері, моя подруга так і юркнула відкривати чоловікові. Після чого подала йому домашні тапочки і допомогла зняти пальто.

– Ти диви, не однієї пилинки ніде. А чоловіка як зустрічає то!

Ми посиділи ще годинку, трохи познайомилися з її чоловіком. Після чого подякували за смачне частування і відкланялися.

Поки ми їхали додому, мій чоловік то тільки й робив, як захоплювався моєю подругою. А як у Маші то, і як це.

А який смачний у неї крем суп з тунця. А як вона одягається і яка вона господиня молодець. Не пам’ятаю навіть, щоб він так мною захоплювався.

Тут то у мене здали нерви і я просто таки в дорозі розплакалася.

Все, більше я до своєї подруги з чоловіком не поїду. Нi за що!