Оленка дуже мріє про маленького друга. Спочатку вона хотіла кошеня, а потім передумала. Змінила свою мрію після того, як моя мама показала їй мої дитячі фото.
У моєму дитинстві я була не розлий вода з своєю собакою. Це був майленький йоркширський тер’єр. Назвала я його Баксом. Мені ця кличка колись потрапила у вуха на вулиці і я знала, що свою собаку назву лише так.
І тільки уявіть моє здивування, коли на Різдво під ялинкою у червоній коробці я знайшла найкращого друга.
При кожній згадці про Бакса я починаю плакати. Його давно вже нема з нами. Але спогади про нього гріють моє серце. Я дуже сильно його любила.
Саме він навчив мене бути відповідальною, любити, ділитися, навіть інколи брати його провину на себе. Бакс відкрив в мені всі ті емоції, про які я й гадки не мала. Скажу чесно, що якби не цей чотирилапий хвостик – я б точно не була настільки доброю та чуйною людиною.
Саме тому я й дуже хочу, щоб і у моєї Оленки був такий же милий і вірний друг. Щоб моя донечка щоранку прокидалася він ніжного дотику собачки, чи він пошкрабування. І тоді посмішка розпочинатиме їхній день.
Я маю надію, що чоловіка ми таки вмовимо одного дня. Та й знаєте, ті хто не хоче домашніх тварин – потім найбільше до них прив’язується.
Мій тато теж скептично ставився до малих порід собак, але з появою Бакса змінив свою думку. Та й тато часто його називав кото-пес або домашній собачий кіт. Такий вже ніжний був у нас пес і давав любитися.
