Дружила з Вікою все життя. Ми виросли в одному дворі. Батьки були давно знайомі й працювали на одному заводі. Звісно, ми пішли різними дорогами, коли виросли. Я вступила до вишу в Київ, а вона у Львів. Однак ми продовжували тримати зв’язок і постійно зідзвонювались і приїжджали додому провідати батьків водночас, щоб погуляти рідним селом і згадати дитинство.
Вчитись пішла на вчительку початкових класів. Я дуже люблю дітей, тому ще зі старших класів визначилась, ким хочу стати. Віка пішла на програміста. Освоїла купу матеріалів, спочатку працювала за малі гроші, а потім почала роботу в одній американській фірмі, яка мала філію у Львові.
За цей час Віка багато встигла заробити. Всі кошти давала батькові й братові, який був молодший за неї за 2 роки. Він працював помічником агронома у селі й більшість часу проводив дома, доглядаючи за батьком.
Я за цей час встигла вийти заміж, народити дитину і спостерігаю, як моя подруга вже в окулярах продовжує все віддавати додому рідні. В неї зарплата більше, ніж у мого чоловіка на заробітках, і при цьому у неї немає відносин, своєї квартири й нового одягу. Коли я з нею говорила, то зрозуміла, що всі гроші йдуть на забезпечення батька дорогими ліками й трохи братові за його турботу.
Я вирішила довідатись у чому справа. ЇЇ брат Віталік вже одружився і заселився у батьковій оселі. Доглядала за ним його дружина, проте у нього була лише сезонна робота на полі, поки урожай потрібно збирати, а всю зиму тиняється без роботи й доглядає за господарством. На заробітки не хоче їхати, щоб не залишати дружину і батька самого, тому й розраховує лише на люблячу сестричку.
Якось я зустріла Віталіка, то він почав казати: “Якщо будеш говорити чи бачити Віку, то передай, щоб вийшла на зв’язок з ріднею”. Я не зрозуміла, що коїться. Через місяць, я з чоловіком поїхала у Львів, бо у нього там справи, й вирішила зустрітись з найкращою подругою дитинства.
Коли спитала, чому не навідує рідню, вона відповіла, що вже втомилась їм постійно слати кошти, що з неї на роботі вже всі сміються. У всіх квартири й сім’я, а у неї нема нічого. Вона просто вже втомилась так жити й вирішила змінити все.
“А як же рідні?”, здивувалась я. На що вона відповіла. “У батька є ще син, 4 роки я про нього дбала матеріально, а тепер його черга. Він без діла всю зиму і весну сидить, а я повинна жертвувати собою заради рідних. Я відмовляюсь так жити!”
“Батько отримує пенсію, Віталік майже не доглядає батька. Всі місяці просто сидить на дивані й говорить, що на заробітки поїхати не може, бо не гоже дружину і хворого батька залишати напризволяще. І постійно мені дорікає, що я погана сестра і дбаю тільки про власні інтереси. Як прикро б це не звучало, але мені вже давно пора”.
Я вирішила допомогти порадою, але в голову нічого не прийшло. Не знаю, як їй зарадити. З однієї сторони, про рідню не можна забувати, а з іншого – як влаштувати своє життя, коли на шиї тримаєш батька, брата і його дружину, яка може скоро народити і прийдеться відсилати ще більші кошти. А ви б як вчинили на її місці?
