Мене виховували в сім’ї, де були свої правила, наприклад, перш ніж зробити щось, я мала спитати дозволу у батьків, навіть тоді, коли познайомилася з майбутнім чоловіком, боялася заводити стосунки, спочатку не поговоривши з мамою. Постійний контроль у підлітковому віці та до самого моменту одруження набрид і був тягарем для мене, і тому я вирішила, що моя дитина буду мати абсолютну волю у прийнятті важливих рішень її життя.
З Марком ми одружилися, коли мені виповнилося двадцять років, скоро після весілля я завагітніла, і ми були дуже щасливі, готувалися до народження дитини.
На УЗД нам сказали, що буде хлопчик, і чоловік був на сьомому небі від щастя, я також раділа, бо мріяла про сина.
Антон народився в термін, ми відразу оточили його любов’ю та піклуванням. Син ріс слухняним хлопчиком, коли пішов в садочок виховательки хвалили його за гарну поведінку, але завжди наголошували на одній особливості — Антон забирав у дівчаток ляльок та навіть не доторкався до іграшкових машинок.
Ми з чоловіком думали, що тут немає нічого особливого і навіть сміялися з цього за вечерею. Але наша дитина росла, а його поведінка з кожним днем здавалася дивною.
Вперше про свою стать син заговорив, коли йому було сім років — він повернувся зі школи в сльозах і сказав:
“Мамо, мені важко бути в цьому тілі, я хочу, щоб ти одягала мене в сукні, як інших дівчаток, а мене змушують гратися з хлопчиками, та ще й поводитися, як вони, але вони не розуміють, що я дівчинка!”.
Його слова викликали у мене істерику та сльози, я старалася донести до сина, що він і є хлопчик і має поводитися, як всі. Але моя дитина тільки ще більше розізлилася і припинила зі мною розмовляти.
Ми з чоловіком прийняли рішення не зачіпати більше цю тему, а тільки наглядати за поведінкою Антона, сподівалися, що з віком його схильність зникне.
У 12 років син нам заявив, що тепер він впевнений, що живе не у своєму тілі, тому буде змінювати стать, він вже прочитав всі можливі статті на цю тему і готовий стати на шлях до змін тоді, коли йому виповниться 18 років. Ми були шоковані, але я згадала своє дитинство та юність, постійний контроль батьків, тому вирішила, що робитиму все для щастя сина. Чоловік довго не міг сприймати Антона, як дочку, хоч той і змінив повністю імідж і взяв нове ім’я – Вікторія.
Від тоді наші сусіди та мої батьки майже відвернулися від нас, постійні косі погляди та перешіптування, коли ми йшли вулицею були наче тягар на наші плечі, але я звикала до того, що тепер у мене донька, а не син, тому їхня думка була для мене неважлива.
Школу моя дитина змінила, а в новій представилася Вікторією і знайшла декілька друзів, які прийняли її такою, як є.
Після її рішення змінити стать ми припинили відвідувати психологів, бо знали, що це даремна трата грошей та часу — наш хлопчик ніколи не відчував себе комфортно у своєму тілі, а коли перестав боятися осуду людей і став жити, як Вікторія, його життя набуло сенсу.
Мене зрозуміють тільки батьки, які зіштовхувалися з такою проблемою, і я б порадила їм припинити боротися за зміну свідомості своєї дитини, бо в такі моменти треба довести доньці чи сину, що ви завжди поруч і поважаєте його рішення.
Так, вже через рік нашій дитині зроблять першу операцію по зміні статі, й ми вже рахуємо дні, бо щастя дитини важливіше за перешіптування сусідів.
Вікторія повинна пройти нелегкий шлях до свого щастя, вона мріє зустріти в майбутньому своє кохання, отримати вищу освіту та побудувати успішну кар’єру, а також вийти заміж. Вона усвідомлює, що своїх дітей мати не зможе, але хоче взяти маля з притулку, бо не уявляє свого життя без дитинки. Чоловік, нарешті, змирився з цим рішенням та вже разом з нами обговорює подальші плани доньки. З Вікою ми разом ходимо на шопінг та стали справжніми подругами, зараз все так, як я і мріяла — моя сім’я щаслива!
