Близько 15 років я нe мoжy знайти спільної мови з тeщeю. А тепер я ще й маю її дoглядaти

Так вже склалось, що з першого ж дня нашого знайомства з тeщeю ми досі нe мoжeмo знайти спільної мови. Я не знаю пpичини цьому, але я їй одразу нe cпoдoбaвcя. Я сподівався, що після весілля з її донькою вона змінить своє ставлення до мене. Але я пoмиливcя.

Точно так вона ставиться і до своїх рідних онуків, не проявляє до них любові, бо вони мої діти. До того ж часто намагається налаштувати доньку проти мене. Через це в нас відбуваються невеликі сварки.

Я намагаюсь зрозуміти, чому теща так ставиться до мене. Адже нічого поганого я їй не зробив. Навіть навпаки – завжди допомагаю і стараюсь задовольнити її примхи. Але від неї не те щоб подяки не отримую, навіть не посміхнеться в мій бік.

До зустрічі зі мною моя дружина мала тривалі стосунки з іншим. Але після нашого випадкового знайомства вона розірвала ті стосунки. Це дуже обурило її маму, адже їй дуже подобався той хлопець: перспективний і красивий. Але ніхто не очікував, що теща утне на нашому весіллі: вона привела на святкування того самого колишнього хлопця моєї дружини. Це ж ненормально!

Після народження наших хлопчиків теща постійно докоряла мені, що я поганий батько. Так, я багато працюю, щоб забезпечити родину, але після роботи й у вихідні дні я проводжу час з дітьми. Крім того, намагаюсь допомагати дружині вдома, щоб в неї був час на себе.

Але теща часто переконує дітей, що я поганий батько і що з часом я їх покину. Те ж саме вона розповідає друзям та рідним. Наші синочки після проведеного часу з бабусею часто плачуть і погано сплять. І це зрозуміло – після страхіть, що вона їм розповідає.

Спочатку мене дуже засмучувало й обурювало таке ставлення тещі до мене. Але за 15 років шлюбу я звик до того, що від неї можна очікувати чого завгодно. Найчастіше я просто її ігнорую.

Але нещодавно в тещі був інсульт і тепер їй потрібна допомога, адже самій їй важко вже справлятись. І зрозуміло, що тепер вона має жити з нами. Адже інша донька живе за кордоном, займається своєю кар’єрою, і в неї немає часу займатись мамою.

Я цього не хочу! Одна справа терпіти її, коли вона приїздить в гості, та зовсім інша – жити з нею під одним дахом. Нехай би її доглядав той, з ким вона завітала до нас на весілля. Чому це маю робити я?

Я пропонував дружині продати квартиру матері й за ці гроші оплатити перебування тещі в будинку для хворих та літніх людей. Дружина ніби була й не проти. Але старша сестра заперечувала це – ніби-то не гарно, що за мамою будуть доглядати чужі люди, тоді як моя дружина поруч. Я ледь не посварився з нею через це. Але дружина вчасно мене заспокоїла. А теща запевняла, що не буде продавати квартиру і за кордон до старшої доньки ні за що не полетить.

Шукаючи варіанти, ми з дружиною вирішили, що заберемо тещу до себе лише при умові, що вона перепише квартиру на мою дружину. Це було б справедливо. Але після цього я ще й став нахабою і бездушним егоїстом. Вона ні на хвилину не проявила до мене повагу, а я маю їй прислужувати?

В мене теж є мама, яка потребує допомоги. Але ми з сестрою вже давно вирішили, що доглядати її буде вона, і що мамина квартира дістанеться їй. Як тільки ми це вирішили, мама одразу переписала квартиру на сестру.

А от в родині дружини ніхто не хоче йти на компроміс – кожен шукає крайнього.