Мене зовуть Олександр. Нещодавно мені виповнилося 41 рік. Живу я в селі, далеко від міста. Була у мене дружина, і з нею я прожив 18 років. Зізнаюся, це були найщасливіші дні мого життя. Але вона п0мерла. Нашому сину Юркові на той момент виповнилося лише 11 років.
Я не залишив свого сина і виховував його як батько-одинак, хоч які труднощі не випадали нам на долю. Старався зробити все, щоб Юрко ріс відповідальним, чуйним, добрим і гідним чоловіком. Та не думав я, що це може призвести до неочікуваних наслідків.
Відразу після закінчення 9 класу нашої сільської школи, Юрко поїхав навчатися в аграрний коледж, що знаходився у місті. Жив син в гуртожитку, бо їздити було далеко. Бачилися ми з ним на вихідних, а інколи навіть і раз у два місяці.
Вчився Юра добре на факультеті агрономії. Я сподівався, що він повернеться в село і буде тут працювати, адже спеціалістів у нас не вистачає. Але в особистому житті Юрій таки встиг вскочити в халепу. Після закінчення 2-го курсу він мав приїхати на канікули додому. Але у нього щось не виходило повернутися. Постійно якісь справи були.
Раптом він з’явився, але не один. Був серпневий ранок. Юрко тримав у руках конверт з синім бантом. Я думав, що це сон.
- Тато, знайомся. Це Євгенко!
- Що значить «знайомся»? Юра, це хто? Чому ти з дитиною? Чиє це маля?
- Це мій Євгенко… Тато, вибач, але так вийшло…Я не міг віддати його в дім малятка.
Мене наче струмом вразило. Я стояв деякий час, навіть не ворушачись. Я навіть вщипнув себе, щоб прокинутися. Але це не допомогло… А Юра цілував маля в рожеві щічки, міцно притиснувши маленький згорток до грудей.
- Сину, розповідай, як вийшло, що це твоя дитина?
- Все розповім, як є. Мені немає чого приховувати.
І він розповів свою історію… На початку першого курсу він познайомився з Євгенією. Вона навчалася на паралельному курсі. Дівчина значно відрізнялася від інших дівчат: ніколи не використовувала косметику, не мала в гардеробі дорогих модних суконь.
Згодом Юрко довідався, що виросла Женя в інтернаті. Молоді люди почали зустрічатися. Юрко навіть збирався забрати дівчину на канікули додому в село. Це було справжнє кохання. Вони жити не могли один без одного. І ця любов дала початок новому життю.
Син мав намір одружитися з дівчиною. Але вони вирішили почекати до повноліття, щоб ні в кого дозволу на шлюб не брати. Синочок повинен був народитися влітку, якраз і канікули б почалися.
Але ніхто не знав, що під час пологів Євгенія помре. Згодом з’ясувалося, що в неї була вада серця, і народжувати їй не можна було.
Юрко зробив усе можливе, щоб дитину не віддали в дім малятка. Він і під вікнами лікарні ночував, бігав по всім інстанціям. Допомогла вирішити всі питання завідувачка відділенням, напрочуд чуйна жінка. Дитинку записали на сина.
Після цієї історії я не міг бути байдужим до свого онука. І сина свого я не міг покинути в біді. Юрко перейшов навчатися на заочну форму, пішов працювати на ферму. Він просто обожнює свого синочка. Напевно, малий схожий на його померлу кохану… І ім’я йому дав в честь Євгенії.
Тепер я пишаюся вчинком сина. Він виріс гідним чоловіком. Зізнаюся, буває тяжко, але я щасливий.