Ця історія трапилась зі мною минулого тижня. Кожного дня ми з сином проводимо вдосталь часу на дитячому майданчику, щоб подихати свіжим повітрям й щоб він зміг пограти з дітьми його віку. Мій чоловік щодня на роботі, й весь обов’язок виховання й догляду за сином лягли на мої плечі. Я не скuглю, бо мені це до вподоби. Матір’ю бути теж складно, й це нелегка робота. Я вже не раз спостерігала за дописами в фейсбуці, новинами по телебаченню, де говорять про вuкрадення дітей. Мене такі новини чи пости завжди ляkaли.
Того дня, як завжди, ми збирались на двір. Перед початком опалювального сезон ми намагаємось закаляти імунітет й більше рухатись, ніж влітку. Я одягнула своє пальто й вийшла з сином у дворик. Поки ми гуляли, мені зателефонувала подруга, і я почала розмову про свої проблеми. Не встигла я відвернутись й на хвилину, як з моїм сином почала говорити якась бабуся. Спочатку подумала, що вона на щось йому нарікає. Старі люди люблять повчати дітей й давати їм настанови. Однак вже за мить до бабусі підходить молодий чоловік, який продовжує бесіду. Я й не помітила, як мій син почав кудись йти з ними. Я хутко кинула слухавку й побігла до нього. Як тільки вони мене побачили, занервували, а коли я спитала, що треба їм від мого сина, то цей самий молодий чоловік сказав, що бабуся загубила телефон й питала хлопчика, чи він не бачив його.
Мій син цю версію не підтвердив. Не знаю, чи правда це була, чи ні, але мене ця ситуація вкрай налякала. Чи не були вони викрадачами дітей? Це питання ще 3 ночі не давало мені заснути спокійно. Я попросила вияснити у нашої управительки будинку, що це за бабуся з сином чи онуком. Вже за декілька днів до мене дійшла новина, що два дні тому зник син Олесі з 3-го під’їзду. І тут серце наче вилетіло з грудей. Невже таки мене оминуло справжнє лихо, й це дійсно були викрадачі?
