Мене звати Агнеса. Мені 22 роки. Вже понад 3 років я проживаю в гуртожитку, де навчаюсь на майбутнього вчителя математики й фізики. Я була єдиною дочкою в сім’ї й часто ще бувши школяркою постійно підробляла психологом у моїй сім’ї, де мати й батько чи не щодня влаштовували скандал через якісь дрібниці, а потім скаржились мені один на одного, а я всі їхні суперечки повинна вирішувати й розставити їх на полиці.
Поки я жила поруч з ними все було більш менш в порядку, однак після того, як вступила до вишу й переїхала вчитись до столиці, їхні сварки більше нікому було зупиняти. Надії на моїх бабусь немає, бо кожна стане на сторону своєї дитини, тому це абсурд. Я почала вислуховувати їхні скарги через телефон. За 3 роки мені вже так почало це набридати. Здавалося на мить, що я вже реально перетворилася на сімейного психолога, який вислуховує, дає оцінку і поради як поводитися надалі. Але чи довго це триватиме? Що вже вони не можуть поділити між собою?
Мати свариться, бо тато або трохи вип’є після роботи, або затримається, або постійно за безцінь допомагає своєму братові в його ремонтах і всім родичам загалом, а в їхній квартирі нічого. Тато у відповідь стверджує, що моя мати його не розуміє і не підтримує, постійно вимагає, як у підручного, гроші, робочої сили й підкорення її наказам. Начебто він вдома не може й пива у вихідний спокійно перед телевізором випити, бо вона йому лише роботи підкидає біля хати.
І ці сімейні скандали регулярно чують мої вуха. Невже вони не розуміють, як кривдять мене обзиваючи й наговорюючи один на одного. Я щовечора засинаю у сльозах. Коли це припиниться і як мені не зійти з глузду в цій сім’ї?
