Мої батьки познайомилися тоді, коли знайшли мене п0кинуту біологічною мамою у вагоні потяга

Коли мені виповнилося 12 років, мама з татом вирішили, що прийшов час розповісти мені всю правду. Ми сиділи за вечерею у нашому невеликому, але затишному домі, який знаходився біля красивого озера, батьки закоханими очима дивилися один на одного щодня, але сьогодні їхній погляд був особливий, бо вони розповідали історію свого знайомства.

Я не зустрічала ще людей, які б так кохали один одного, тато ніколи не брехав мамі, не давав їй приводу засумніватися в ньому, завжди ставив її на перше місце, коли доводилося вибирати між посиденьками з друзями та коханою жінкою. За всі роки їхнього шлюбу тато беріг їхнє кохання, а мама відчувала себе поруч з ним впевнено та наповнювала його позитивною енергією. Вони дуже рідко сварилися, а потім дуже швидко мирилися. Ці люди зробили мене щасливою з того моменту, як знайшли…

Так от, за вечерею мама почала розповідати:

—  Того дня я поверталася з рідного села, де навідувала батьків. Мені було 26, я працювала на хорошій роботі, отримала гарну освіту, але ніяк не могла створити власну сім’ю. Пам’ятаю, як сіла в той потяг і відразу взялася читати книгу, щоб час пройшов швидше. Тоді людей було багато, але через три станції вагон залишився майже пустий. Моє читання перервав плач дитини, до того я його не чула, було таке враження, ніби малюк дотепер спав. Я подумала, що скоро мама заспокоїть своє чадо і від книги мене більше нічого не відірве, але з кожною хвилиною дитина ще більше плакала. Я не витримала і пішла шукати горе-маму, що не справляється з вихованням. В кінці вагону я побачила люльку, в якій лежала дитина, а поруч нікого не було. Я вирішила заспокоїти малятко, поки не прийде мама, так пройшло вже 20 хвилин, а її все не було. За той час дівчинка заснула, але вона була голодна і скоро мала прокинутися. Я не на жарт перелякалася за долю дитини й пішла вздовж вагону, щоб знайти її маму. Я дійшла до провідника і побачила його — твого тата, такого красивого молодого чоловіка, який аж засяяв, коли побачив мене.

Тут тато перебив маму:

—  Я не просто так засяяв, то ти прийшла і принесла світло у мій вагон!

—  Ну звичайно, — посміхається мама і продовжує розповідати, — я почала розпитувати його, чи не бачив він маму тієї дитини, бо у мене підозри, що маля залишили там не спроста — її покинули. Ми вже разом повернулися до тебе, ти солодко спала у люльці, а ми почали любуватися тобою. Ми вирішили, що на моїй зупинці викличемо поліцію, щоб горе-маму знайшли, а раптом з нею щось сталося. Так і зробили. Поліція розпитала всі подробиці й почала пошук мами-зозулі, а тебе, доню, тоді забрали в лікарню на медогляд. Ми зі Стасом ще довго стояли на пероні, проводжали тебе поглядом і не хотіли розлучатися один з одним. Наступного дня ми знову зустрілися, і відразу пішли навідати тебе в лікарні. Ти посміхнулася нам, коли ми підійшли до ліжечка, і протягнула свої рученята. Твою маму знайшли того ж дня, нею виявилася 16-річна дівчинка, яка не впоралася з твоїм вихованням, і вже у поліції написала добровільну відмову від своєї дитини. Ми дізналися про це з твоїм батьком і, коли виходили з лікарні, він запропонував мені вийти за нього заміж та вдочерити тебе. Я без сумніву погодилася, інакше не могла, я відчувала зв’язок з цим чоловіком і тією малюткою.

—  Ми одружилися з твоєю мамою швидко, бо хотіли швидше забрати тебе додому. Тільки через місяць після цього ми познайомилися з родинами один одного, і всі тебе, наша доню, прийняли з радістю.

Ця історія вразила мене, я вперше її почула, але замість злості на свою біологічну матір, я відчувала ніжність та любов до своїх батьків, які не покинули мене в тому вагоні і прийняли у свою сім’ю. Виходить, що я стала причиною сімейного щастя!