На початку літа з початком вступної компанії мої далекі родичі вкотре взяли на себе зобов’язання обтяжити мене ще одним студентом. Ці мої родичі є тими, кого в народі називають “сьоме ребро від одного місця”, не зовсім близькі і не дуже знайомі. Так от, ці родичі вирішили, що їхня донька, яка є майбутньою студенткою, буде жити у мене.
Але вони жодного разу не потурбувалися запитати мене: “Чи може наша донька жити у вас?”. Можливо, просто забули?
Рік тому мені зателефонувала одна з моїх двоюрідних тіток. Під час розмови ця родичка поставила мене перед фактом, що її онук буде жити у нас, принаймні до того часу, поки вони не знайдуть йому житло в оренду.
Звісно, я відмовився, а вона порахувала мою відмову нерозумною і образилися. На довершення, моя двоюрідна тітка почала розповідати цю історію всій родині, зображуючи мене жадібним, що не зміг розмістити хлопчика у своїй трикімнатній квартирі.
Так, ось який я жахливий, або так вони вважають. І жоден з родичів не подумав, що у мене є дружина і маленька дитина. І можливо нам не комфортно, що в квартирі поселиться людина яку ми вперше побачимо.
І ось, історія повторюється, хоч і з невеликим поворотом. Замість онука планувалося, що родичка з боку батька відправить до мене жити свою онуку.
“Дімо, ми на тебе розраховуємо! Даша вступила до коледжу у вашому місті, але їй ніде жити. І тут ми згадали про вас. У вас трикімнатна квартира. У вас достатньо місця, щоб вона могла спати? Пригляньте за нею там, твоя ж дружина все одно в дома сидить, то хоч нагодована наша Даша буде, бо в тих гуртожитках нема ніяких умов.»
Зі слів моєї родички стало зрозуміло, що дівчинка залишиться у нас надовго. Однак життя навчило мене, як реагувати в таких ситуаціях:
“Це просто неприпустимо. Я не можу погодитися. Чому ви не порадилися з нами? У нас сім’я і маленька дитина, вам доведеться шукати інше житло.”.
Таке враження, що я один живу в трикімнатній квартирі, а дружини і доньки у мене нема. Це виснажливо! Ну, чому б вам не зняти кімнату або не купити квартиру для своєї дитини і дозволити їй там жити! Мені квартира не впала на голову, я й досі за неї виплачую кошти.
Здається, я ще минулого року чітко дав зрозуміти, що ніхто з моїх родичів не може звалювати на мене всі свої проблеми. До того ж, я, навіть не знаю особисто багатьох родичів, вони з’являються зненацька. З радістю оголошуючи ким вони мені приходяться чого вони хочуть.
Я не хочу, щоб у моїй квартирі жили чужі люди, навіть далекі родичі. Мої батьки після такого мені телефонують, просять, соромлять. Але на мене це не діє. Я маю повне право на свій особистий простір і своє особисте життя. Я цілком в праві розпоряджатися своїм житлом так, як вважаю за потрібне, не зобов’язаний нікому нічого пояснювати. У мене є сім’я, їхня думка й комфорт мені важливі. А далекі родичі, що з’являються тільки зі своїми проблемами, мене мало цікавлять.
Чи потрапляли ви коли-небудь у подібні ситуації, і якщо так, то як ви їх вирішували?
Мої далекі родичі люблять несподівано нагрянути до мене, особливо якщо потрібно десь пожити
