Якось сталося так, що мені довелось терміново зайти до своїх родичів. Часто ми не бачились, через певні обставини особистого характеру, але суть зараз в іншому.
Родичі ці не дуже багаті та не дуже бідні – стандартна середньостатистична сім’я. Проте було одне але – чистота це точно не їхнє. Я не можу сказати, що я якась супер класна господиня та чистюля, але елементарних правил прибирання та порядку в домі все таки притримуватись варто.
Вся їхня квартира – це пилозбірник. Килими на стінах, пил на яких видно неозброєним оком, повно всяких пильних статуеток. Повно всяких баночок, по підлозі розкидано всяке сміття. На всю квартиру смердить котячим наповнювачем, а лоток для кота певно вже давненько не мився. Всі дверні ручки липкі від жиру. Про ганчірки краще мовчати. Такого смороду я ще ніколи не відчувала, ніби їх в каналізацію макнули та поклали в тій ж каналізації маринуватись на рік.
Ну так ось. Коли я прийшла, «господиня» запропонувала мені поїсти та одразу попрямувала до кухні готувати. Коли вона накрила невеликий стіл та поклала тарілки з приборами я жахнулась – усі прибори були масними та в розводах. Поки її не було, я швидко все протерла антибактеріальними серветками.
Після цього ми сіли та почали трапезу. Я лише робила вигляд, що їм, а сама просто колупала тарілку. «Господиня» помітила це та почала розпитувати мене:
-Все добре? Чому ти не їси? Не смачно? Чи може ти гидуєш?
Що я маю на це відповісти? Це вже ні в які ворота, якщо чесно. Як можна так жити?
