Моя дочка проміняла мене та чоловіка на сватів. А цього року навіть не привітала з днем народження й не запросила на іменини онука

Все своє життя ми з чоловіком старалися лише заради дочки. Кожна копійка, яку ми заробили, була для неї. Ми багато в чому відмовляли собі тільки б вона мала все, що і її однолітки, та не почувала себе другосортною. За великі гроші ми наймали репетиторів з іноземних мов. Результат – дочка втупила на факультет міжнародних відносин. Вона з дитинства мріяла стати дипломатом. Її захоплювала робота, при якій можна подорожувати світом. Й ми з чоловіком всіляко її підтримували у її прагненні.

Дочка закінчила університет з червоним дипломом. Дипломатом вона так й не стала. Зате разом зі своїм однокурсником, який пізніше став її чоловіком, заснувала бюро перекладів. Працюючи вдвох, вони швидко почали розвивати власну фірму. Створили собі гарне ім’я та репутацію. Й зараз заробляють непогані гроші. Мають найманих працівників. Ми раділи кожному їхньому успіху. А коли народився онук, то взагалі були на сьомому небі від щастя.

Але дочка стала якась інша. Вона більше не телефонувала щодня. Не цікавилася, як в нас справи. Приїздила лише на свята. Я помітила, що під час родинних посиденьок вона ласкавіше ставиться до наших сватів. Для неї свекор та свекруха стали більшими авторитетами, ніж ми. Ще тоді за столом я примітила, що за весь вечір вона жодного разу не назвала мене мамою, а свекруху більше ніяк по-іншому й не називала. Після того я була пригнічена.

Час йшов, а ми все далі віддалялися. Тепер припинилися навіть дзвінки на свята. Вона не привітала ані мене, ані власного батька з днем народження. Навіть не зателефонувала. А коли ми хотіли прийти на день народження онука, то сказала, що в цьому році вони нічого не будуть організовувати, адже дуже сильно заклопотані. Я була сама не своя. Що сталося з моєю дочкою. Невже ми заслужили на те, щоб на старості років втратити дочку та онука.

Коли більше нічого не залишалося, то ми з чоловіком просто без попередження поїхали до дітей додому й вирішили все прояснити. Дочка явно була не задоволена нашим приїздом. Коли ми сиділи на кухні, то вона навіть не запропонувала чаю. Так й стояла та чекала, коли ми заберемося. Я горда людина. Мені стало дуже образливо через таке її ставлення. Я вирішила, що починати розмову немає сенсу. Погравшись трошки з онуком, ми поїхали додому. З того часу ані я, ані дочка не телефонували одна одній. Невже й справді ми залишилися без дитини?