ЖИТТЯ

Моя мама хотіла, аби я зробила аборт, я ж вирішила інакше!

Моя вагітність була ранньою, мені тільки виповнилося 16 років. Звісно, я була дуже шокована та налякана. З усіх сил старалася віднайти найкращий момент, аби повідомити маму про мою вагітність. Тата у мене не було, він пішов від нас, коли я була геть маленькою. Відтоді він ні разу не з’являвся у моєму житті, я не знала, що він за людина. Відверто кажучи, мені було байдуже. У мене була мама, мені вистачало.

Правда, маму було дуже жаль. Вона виховувала мене самотужки. З рання до пізньої ночі працювала на трьох роботах, аби у мене все було, тому я росла в достатку. Аж тут неочікуваний різкий поворот – моя вагітність.

Я навіть не мала найменшого уявлення про те, як я буду їй розповідати. Живіт починав рости й тоді мені вже не прийшлося нічого розповідати, мама все сама прекрасно зрозуміла.

Реклама
Реклама
eg.ru

Не дивно, що вона не зраділа цій новині. Мамі не вкладалося в голові, де ще і скільки вона має працювати, аби утримувати мене з моєю дитиною. Забула розповісти про батька моєї дитини. Відразу, як я його повідомила про вагітність, він обірвав усі можливі зв’язки спілкування та зник з мого життя.

Мови навіть не було, аби залишити дитину, мама була категорично проти. Вона вперто наполягала на аборті. Проте я хотіла народжувати й вирішила, що сама впораюсь з дитиною, без будь-чиєї допомоги.

Починався четвертий місяць моєї вагітності, та все-таки мама переконала мене робити аборт.
Прийшовши до лікаря, нам повідомили, що вже надто пізно. Я повернулася додому і мене огорнула паніка, я не знала, що робити, як бути. Приходило усвідомлення, що я накоїла. У мене ж нічого нема, що я можу дати своїй дитині? Я навіть ніде не працюю, а маминої зарплати не вистачить. Лікар нам запропонував викликати передчасні пологи, але пізніше. Це був оптимальний варіант.

Протягом вагітності я продовжувала відвідувати школу, стараючись максимально приховати від людей своє положення. Я нікому нічого не казала, ні своїм однокласник, ні друзям, навіть перед найкращою подругою це все замовчувала.

На превеликий жаль, час летів дуже швидко. З кожним тижнем все важче і важче було приховувати свою вагітність. Я постійно купляла собі одяг великих розмірів. Одного дня я відчула, як дитина стукнула ніжкою. Чесно, я дуже зраділа, проте мама мого щастя не поділила.

І ось настав момент, коли можна було викликати передчасні пологи, проте я вже передумала і не хотіла цього робити. Але мама сказала, що вже назад дороги нема. І коли ми прибули до лікарні, мене готували до операції, я прийняла рішення тікати та зробила це.

Після моєї втечі дуже боялася вертатися додому та показуватися мамі на очі. Я не знала і близько, яка в неї буде реакція. Мені здавалося, що вона дуже зла на мене. Мені було страшно. Я почала думати, де змогла б переночувати. Мені спала на думку ідея піти до батьків хлопця, від якого завагітніла. Довго думала та наважувалася зробити цей крок. Зібрала усі свої сили й сміливість, та пішла.

Вони прийняли мене гостинно. Сівши за стіл, я усе їм розповіла, про вагітність, про стосунки з мамою, мою нещодавню втечу. І я була шокована їхньою реакцією. Вони по-справжньому зраділи цій новині, заспокоїли та підтримали. Батьки хлопця прийняли рішення, що всі витрати будуть оплачувати самостійно.

Після моєї втечі мама кожну хвилину наполегливо дзвонила, але я не наважувалася взяти трубку. Через день ми раптово зустрілися біля школи. Мама відразу почала сварити мене, через мене вона не спала цілу ніч, переживала, місця собі знайти не могла, бо не знала, де я і що зі мною. У відповідь я розповіла, що просто злякалася повертатися додому, говорити з нею, що була в батьків хлопця, від якого завагітніла.

Від мами я знову почула крики та дорікання. Вона ще раз попросила мене добре подумати про своє рішення та все переосмислити.

Ми довго не розмовляли, бо я спізнювалася на уроки. Після школи, повернулася додому, де побачила маму, яка сиділа на дивані та чекала на мене. Вона сиділа усміхнена, і сказала, що передумала і хоче, аби я народжувала. Мене це дуже здивувало, я не була готова до такого розвитку подій.

Ще доповнила, що хоче стати бабусею, і не хоче втрачати наші стосунки. Було неочікувано, але ще більше приємно.

Пройшов час, і я народила. Пологи пройшли легко та швидко. Під стінами пологового будинку нас чекали дві бабусі, дідусь та ще чоловік, як вияснилося, – це був мій тато. Я була шокована й приємно вражена.

Через деякий час я дізналася, що батьки того хлопця н одноразово з ним говорили про ситуацію зі мною.

Вони хотіли дати йому зрозуміти, що за кожен вчинок в цьому житті потрібно нести відповідальність. В принципі, у них вийшло це зробити. Спершу я тільки злилася та ображалася на нього, але пізніше ці образи минули, та наші стосунки стали налагоджуватися.

Потім ми розпочали спільне життя з моїм хлопцем та нашою спільною дитиною. Моя мама та його батьки сумлінно нам допомагали. Вони так люблять проводити час з малюком, не можуть ним натішитися, а, особливо, моя мама. Вже й забула, як недавно не хотіла народження цієї дитини.

Реклама

Також цiкаво:

Close