Я саме формувала черговий бухгалтерський звіт, який мала подати у податкову, як мене перервав телефонний дзвінок. Після школи синочка забирала моя мама. Син був другокласником, а мама на пенсії, то ж допомагала мені з дитиною, доки ми з чоловіком працювали.
Голос мами був дивний, точніше його і майже не було. Мама лише плакала в телефонну трубку. Не могла пояснити, що трапилося. Як промовляла одне слово, одразу ж заходилася слізьми ще більше.
Єдине, що я розібрала у тій розмові – це було ім’я мого сина. Я налякалася не на жарт. Схопила сумку, накинула курточку і побігла до свогго авто. По дорозі зателефонувала керівнику і повідомила, що у мене вдома щось трапилося, тому я і побігла.
Їхала я дуже швидко, а всі світлофори дорогою наче з мене знущалися і світили червоним. Доки їхала – в голові були такі думки, що мені ставало все гірше на душі.
Нарешті я приїхала до маминого будинку. Бігла сходами на червертий поверх, як ніколи в житті. Увійшовши додому картина була та ж сама – мама сиділа, плакала і голосила.
Добитися від неї пояснень що ж трапилося я так і не змогла. Тоді почала шукати сина. Він підбіг до мене, обійняв і сказав:
– Мамо, я так старався. Так старався. А бабуся на мене насварила.
Я й надалі не розуміла, що відбувається. Зайшла до кімнати, з якої вибіг син і мені стало все зрозуміло.
Кілька днів перед тим я розповідала, що у нас має бути офіційний захід на роботі і всі мають прийти у вишитих сорочках. У мене ж не було вишиванки. Мій маленький хлопчик настільки цим перейнявся, так хотів мені допомогти, що аж нашкодив.
Він побачив, що у мене в шафі є звичайна біла сорочка, а у бабусі багато вишитих рушників і скатертин. То ж і придумав собі – вирішив повирізати частини маминих вишивок і пришити мені на рукава. Мовляв, щоб я на роботі не опозорилася, що не маю вишитої сорочки.
Мама ридала тому, що вишивала ці речі все своє життя. Сліпала ночами виводячи хрестик за хрестиком. А онук це все порізав.
До слова, вишиванку мама мені теж вишила своїми руками. Тільки після пологів я поправилася і не могла повернутися до попередньої ваги. Ну і та сорочка була на мене вдвічі замала.
Син лише хотів зробити мені сюрприз і приємно, а доставив бабусі стільки сліз і нервів. Ох ці діти.
