Моя мама вважає, що я та мій брат хочемо п0збутись її та батька

Така думка спала їй, коли ми з братом попросили її та батька написати заповіт, в якому буде вказано, що квартира дістанеться мені та братові порівну. Ця ідея була моєю. Але зараз я розповім все по черзі й сподіваюся, що ви мене зрозумієте.

Мої батьки родом з одного села, знали один одного ще з дитинства, коли стали підлітками, то нікого не здивувало, що вони почали зустрічатися. Після школи мама пішла навчатися на вихователя у дитячий садочок, а тата забрали до армії. Коли він повернувся, то вони одружилися. Спочатку мешкали в будинку батьків мого тата. Через рік народився мій брат Сергій, ще через півтора року народилася я. Звісно, що в невеликій хатині було тісно з дітьми. Так прожили ми там чотири роки. На щастя, татові на роботі видали безплатно трикімнатну квартиру у місті (після армії він пішов працювати водієм у місцевий автопарк). Радості батьків не було меж, адже небагатьом з села так щастило.

Ми з братом пішли до однієї школи. Мама навіть віддала його до школи пізніше, щоб ми навчалися в одному класі, їй так було спокійніше, що він за мною буде наглядати. В дитинстві ми завжди товаришували. Після школи разом вступили до університету, на одну спеціальність. Разом винаймали квартиру, в якій мешкали та разом приїжджали додому на вихідні. Все було добре. Але наші шляхи почали розходитися на останньому курсі навчання. Я тоді вже працювала за спеціальністю помічником бухгалтером в одній невеликій фірмі з перспективою отримати повну посаду після закінчення університету. Додатково ще брала підробітки.

Брат ніяк не міг знайти нормальної роботи, перебивався від заробітку до заробітку. Згодом він познайомився з дівчиною, яка мені не сподобалася з першого погляду. Вона лише шукала для себе вигоди та погано впливала на Сергія. Разом з нею брат поселився у батьків. Вона також не працювала, тому можна сказати, що вони разом сиділи на шиї у батьків. А точніше в нашої мами, адже тато теж не дуже жалував подругу брата, тому сказав, що не дасть їм ні копійки. Мама ж почала поводити себе дивно. На моє зауваження про те, що Сергій повинен знайти роботу та жити окремо, вона реагувала вкрай негативно, починала його захищати та винуватити мене в тому, що я не допомагаю йому знайти роботу. Вона не знала, що я декілька разів пропонувала Сергію місце помічника головного бухгалтера у моєї знайомої, але він вважав, що повинен одразу стати головним.

Хоч би що там було, але я покинула спроби відкрити мамі очі. Сама ж занурилася в роботу, згодом знайшла молодого чоловіка, з яким незабаром ми одружимося. Декілька днів тому від батька я дізналася новину про те, що братова дівчина вагітна. Тоді мені спало на думку, що коли в них буде дитина, то мама з татом неодмінно залишить їм квартиру, забувши про мене. Адже мама вважає, що в мене і так все добре, і я сама зможу всього добитися. Звісно, що це правда, але мені не хочеться втрачати половину свого майна. Саме тому я запросила брата на розмову, й ми вирішили, щоб мама з татом зараз написали заповіт, в якому вказали, що квартира після того, як їх не стане, залишиться мені та йому порівну. Коли ми розповіли про свою ідею мамі, вона була шокована. Одразу почала говорити, що вона з батьком ще живі, а ми вже ділимо їх майно. Розповіла про те, що бачила багато разів по телевізору, коли діти, отримавши потрібний їм заповіт, позбувалися батьків.

Ось тут я вже навіть не знала що сказати. Як вона могла таке подумати про мене та про брата. Звісно ми не ладнаємо з ним останнім часом, але ж не до такої міри. Мама дуже сильно на нас образилась, навіть розмовляти не хоче. Весь час жаліється своїй сестрі та сусідці, від чого остання почала дивно на мене дивитися, коли я з нею вітаюсь.

Як мені пояснити мамі, що це нормальна практика мати власний заповіт, й в цьому немає нічого страшного. Й що даремно моя мама вирішила, що ми з братом бажаємо їй з татом смерті.