Моя мама вигнала тата з дому, коли він вийшов на пенсію, бо їй не вистачало грошей, а коли ми приїхали його забрати до себе, то влаштувала концерт

Життя так склалося, що у трикімнатній квартирі мешкають: я, мій чоловік та донька, тато та свекор. Коли я розповідаю це, усі чомусь жахаються та співчувають. Але, чесно кажучи, нам разом добре. Ми щасливі.

Це все сталося раптово та дуже неочікувано. Три роки тому, зателефонував мені сусід моїх батьків та сказав: “Я оце дізнався, що твоя мама вигнала батька з дому, і тепер він живе в гаражі. А зараз весна, вночі холодно. А там же ж не топиться”. Я відразу зв’язалася з мамою, на це вона мені відповіла: “У твого батька пенсія мала. Я не хочу працювати за двох. Я втомилася”.

Тато раніше працював на роботі, мав хорошу зарплату. Маму все влаштовувало. Потім пішов на пенсію, і від того моменту усе пішло шкереберть. Мама молодша за тата на 18 років. Мамі сорок три, а татові — шістдесят один.

Я зрозуміла, що сенсу говорити з мамою нема. Сіли з чоловіком у машину та поїхала забирати тата. Ми завезли його до себе на квартиру. Тато був важко хворий. Поки ми забирали тата та його речі, мама там кружляла біля машини та просила, щоб її забрали в місто, а натомість тато буде жити в будинку.

Я була шокована маминими діями та словами. Вирішила виговорити їй все, що думаю. І тому ми обірвали наше спілкування і до сьогодні не спілкуємось. Мама твердо переконана, що помиритися ми зможемо тільки, якщо тато буде жити в селі, а вона — в місті. Спочатку батькові було дуже незручно, соромився, практично не виходив із кімнати, щоб, на його думку, нікому не заважати. Пройшов час, і він став себе почувати комфортніше. Йому подобалося забирати внучку з дитячого садка, ремонтувати у квартирі, міг інколи зробити щось поїсти.

Через деякий час з’явився новий мешканець у квартирі — свекор. Моєму батькові було веселіше з ним. Свекор одружився, коли йому і його дружині було по вісімнадцять років, через пів року відразу дитина народилася. Василю Дмитровичу п’ятдесят років, ходить на роботу. Він хоче приносити гроші в нашу сім’ю, з власної ініціативи. Дружина покинула свекра, бо знайшла собі молодого чоловіка. Він вирішив квартиру залишити дружині, а сам орендував собі помешкання. І ми вирішили запропонувати йому переїхати до нас. Думали, що йому у нас буде веселіше. Готування, прибирання, прання — все це не тільки належить до моїх обов’язків. Мені допомагають і дідусі, і чоловік. За що їм дуже вдячна! А ще тато та свекор обожнюють гратися з внучкою.

Тато оплачує комунальні послуги. На свою зарплатню купляю продукти та оплачую садок. Чоловіка зарплатня іде на Інтернет, зв’язок, відпочинок, та незаплановані витрати. А всі інші кошти по можливості накопичуємо.

Мінус у цій всій ідилії один. Ми з мамою ще до сьогоднішнього часу не спілкуємось. Свекруха твердо переконана, що її колишній чоловік не повинен із нами жити, у гості до нас не навідується. Вона бачиться тільки з внучкою на нейтральній території. І, звісно, показує своє обурення та незадоволення. Що мама, що свекруха, думають, що ми користуємося дідусями, аби ті оплачували нам наше життя. Що за комунальні послуги, садок, їжу, розваги платять дідусі, і що вони сидять з онукою, а ми натомість відпочиваємо.

Ясна річ, що вони помиляються. Ми могли б самі взяти на себе всі витрати, але дідусі наполягли, аби їх розділити на всіх. Візьмем до прикладу мою зарплату, вона відразу вся витрачається. Ми купуємо їжу, побутову хімію, наприклад шість штук курок, п’ятнадцять кілограм картоплі, овочі пакетами закуповуємо. Нам довелося спеціально купляти другий холодильник.

На вихідних усі разом готуємо на тиждень вперед. Це вже увійшло в традицію. Це чудове проведення часу.

Через те, що нас багато, я скуповуюсь в оптових магазинах, тому моя зарплата іде на продукти, відразу вся. У будні вдома залишається вдома тільки мій батько, інші на роботі, донька в садочку.

Подруги радять, аби я їм просто винайняла помешкання і жила спокійно зі своєю сім’єю. Але для чого? Нам усім добре разом. Усі один одного поважають, люблять, розуміють. Мене тішить, що ми живемо разом. Думаю, якби ми жили з мамами було б не так просто. З чоловіками простіше.

Чесно, мені дивно слухати співчуття людей, адже вони зайві. Нам чудово жити разом! От чесно. Моїй дочці це дуже подобається. Кожний вечір їй читають казки, усі по черзі. Як це її може не тішити?

Заходиш до квартири, втомлена, з роботи й бачиш, на кухні тато сидить з теплим чаєм та ще з теплішою посмішкою. Після мене прибуває додому свекор. Він завжди привезе то смаколики, то по тюльпану, нам з донькою або ще якусь таку дрібницю. Часто на роботі думаю, що як же хочеться додому. Найголовніше, що нам усім добре разом. Наша сім’я — це я, чоловік, донька і два дідусі.

А ще по маленьку ми збираємо гроші для будівництва власного будинку, де ми всі будемо жити в мирі та злагоді.