«Моя мати сидить на моїй шиї й звісила ніжки!»- я не могла повірити своїм очам, коли читала це!

Коли мій син одружився, то вони з невісткою почали жити зі мною. Відтоді нічого і не мінялось, ми разом терпіли невістчині забаганки, коли вона була вагітна, чекали народження дітей та хвилювалися щоразу, коли чули їхній плач.

Син заробляв не так багато, тому невістка у декретах довго не загримувалась, а коли діти хворіли, то ми з нею по черзі брали лікарняні.

Загалом, весь цей час я жила з купою справ за спиною і не мала часу на відпочинок…

Я чекала пенсійного віку дуже сильно, тому за рік до того навіть почала закреслювати дні у календарі. І перші пів року я дійсно опинилась у раю. Спокійно проводила дітей на роботу, онуків у дитячий садок та школу, інколи водила їх на гуртки, прала одяг і щось готувала їсти. Скажу так, у мене все одно була купа справ, але тепер у них я завжди знаходила місце для своїх хобі – читати романи та в’язати одяг.

І ось одного разу я отримала повідомлення від сина, яке я не могла читати без сліз, і все це мені здавалось дивним сном. Я спочатку думала, що це жарт, а потім стало зрозуміло, що син обрав просто не того адресата.

Син зрозумів свою помилку, вибачився, але який був у цьому сенс, коли я вже все те прочитала, і мені вже було боляче. Звісно, я не хотіла погіршувати ситуацію і сказала, що нічого страшного не сталось, а сама вирішила, що не хочу більше з ними жити. А яка б матір захотіла після слів сина: «Моя мати сидить на шиї й звісила з мене ніжки! А я ще повинен їй ліки купувати?!»

Розповім вам, як все це виглядало з мого боку. Всю свою пенсію, а вона не маленька, я віддавала на продукти чи якісь домашні потреби, а ліки, про які писав син, я отримувала безплатно, у мене були на це пільги.

Я не хотіла сваритися та руйнувати стосунки з єдиними близькими людьми. Тому знайшла собі квартиру для оренди й переїхала. Коли вони запитували, чому я так зробила, то я відповідала, що мені стало незручно, мов зовсім постаріла.

Пенсії мені вистачало лише на оренду, тому я звернулась до доньки подруги, яка продавала речі в інтернеті, щоб спробувати щось моє продати. Згодом, речі почали купувати, звісно, сума там виходила невелика, але мені на продукти та інші дрібниці вистачало.

Це була моя спроба забезпечити собі спокійне життя «без сидіння на шиї», і вона виявилась вдалою. А потім деякі юні сусідки почали до мене ходити, щоб навчитися в’язати, як я. Я і не думала брати з них гроші, тому, на знак вдячності, вони мені щось купують у дім.