Кілька років тому в моїй родині сталося жахливе r0ре. Мій син заruнyв у авт0катастрофі. На той час він вже був рік як одружений зі своєю однокурсницею. Перед весіллям я бачила її кілька разів, й вона одразу мені не сподобалася. Вона взагалі не мала почуття такту.
Розмовляла зі мною наче зі своєю одноліткою й вважала, що всі їй щось повинні, раз вона зустрічається з моїм сином. Я була проти весілля. Й сказала синові про це лише один раз. Зрештою це ж його життя, і йому відповідати за свої помилки та невдалі рішення. Все ж таки він обрав її. На весіллі я не могла стримати сліз. Всі вважали, що то від щастя, проте все було геть навпаки. А через пів року син потрапив у аварію. Лікарі сказали, що від такого зіткнення в нього не було шансів вижити. Для мене та мого чоловіка це було надзвичайне горе. Втратити одного єдиного сина.
Через місяць я зустріла Юлю – колишню невістку. Вона сказала, що робила тест на вагітність, й він виявився позитивним. Водночас я й раділа й не знала, що робити. Мені не вірилося, що ця дитина від мого сина. Хотілося вірити, що він залишив після себе продовження, але неприязнь до Юлії будувала у мене в голові підозри.
Коли вона народила, то з першого погляду я зрозуміла, що це мій рідний онук. На шиї він мав точнісінько таку ж родиму пляму як і мій син. Від серця наче відлягло. Мені та чоловікові було заради кого жити. Ми постійно приходили до неї у гості. Приносили подарунки та допомагали грошима. Й хоч я її не любила, проте з усіх сил намагалася бути доброю та турботливою.
Пройшли роки. Я бачила, як мій онук вже бігає у дворі з іншими дітьми. Чим доросліше він ставав, тим більше був схожий на мого покійного сина. В мене просто дух захоплювало, коли я їх порівнювала. Проте я почала помічати, що характер в нього повністю від матері. Він так само неповажливо ставився до мене та чоловіка, як і Юлія говорив з нами на ти, міг дозволити собі нас обізвати та влаштувати істерику, коли щось не отримував. Я не знала, що це було, або генетична схожість з матір’ю, або ж відсутність виховання та поганий приклад. Розмови та сварки з Юлією нічого не давали. Вона повністю була зайнята пошуком нового чоловіка, а дитина їй тільки заважала. Хлопчик все частіше залишався у нас або її батьків. Однак в його розмовах я впізнавала замашки Юлії. Вона ніколи не приховувала, що хоче собі нашу квартиру. Вона неодноразово говорила, що рано чи пізно вона все одно дістанеться її сину. А в останню розмову так взагалі запропонувала нам з чоловіком переїхати до села, а вона з онуком поселиться у нашій квартирі, тому що платити за наймане житло їй було складно. Звісно ж я відмовила, адже ми не якісь відлюдьки. Ми полюбляємо ходити до театру, звикли до міських зручностей. Та й вже не той вік, що б їхати далеко за місто. А раптом щось трапиться.
Почувши відмову вона влаштувала скандал, сказала, що ми більше ніколи не побачимо онука. Минув майже місяць. Вона знову прийшла, на цей раз разом з сином. Я гадала, що вона все зрозуміла й покинула свою ідею. Але коли я почула від онука звороти на кшталт: «Бабусю, чому ти мене не любиш», «Якщо ми не житимемо з мамою у цій квартирі, то я не хочу тебе бачити» й тому подібне, то я не могла стримати гніву. Як можна було використовувати дитину у своїх забаганках. Та й він теж вже не маленька дитина. Ходить до школи. Повинен розуміти, що не можна так розмовляти зі старшими. Я не стрималася. Мене це дістало, і я сказала, що не хочу їх бачити обох, поки вони не попросять у мене вибачення.
Пройшов місяць. Від невістки повна тиша. Й хоч я також дуже сумую за онуком, проте не збираюся терпіти від них образ.
