ЖИТТЯ

Моя подруга Оксана виховує сама двох дітей. Але мені її зовсім не шк0да. Хочете дізнатися, чому?

У мене є подруга Оксана. Їй двадцять п’ять років. Вона постійно усім cкapжиться на життя. Я вже їй мільйон разів свою думку говорила: як тільки вона візьме себе в руки, перестане cтpaждати і хоч трохи почне робити щось, то лише тоді її життя зміниться у кращу сторону. Від самих cкapг на долю змінити нічого неможливо! Таке життя.

У Оксани є двоє діток. Хлопчику Олег, а дівчинка – Маринка. Зі своїм чоловіком Оксана розлучилася рік тому. Він прикладався до чарки, ображав та бив Оксану. Такого терпіти вона не стала, тому розлучилася.

Залишилася моя подруга жити у маленькій комунальній квартирі. Сама з двома дітьми.

Реклама

Я зовсім не розумію, як вона так живе. Оксана відмовилася від аліментів. Мовляв, я горда, справлюсь з усім сама, мені його гроші не потрібні. Живе лише на соціальну допомогу. А це трохи більше 1700 гривень.

Подрузі допомагають батьки. Вони зовуть її до себе жити. Але Оксана не приймає їхнього запрошення. Знову ж таки  через гордість. Та кому вона ту гордість показує? Своїм батькам? Кому легше від того? Так би жила у батьківському домі – допомагали б один одному. На роботу б влаштувалася.

Оксанині діти ходять до садочку. Але вона не може знайти відповідної роботи. По-перше, освіту вона не отримала, тому на пристойну роботу без знань не беруть. По-друге, не буде кому малят забирати з садочка. Звичайно, діти часто хворіють, тому кому з роботодавців сподобається працівниця, яка постійно перебуватиме на лікарняному? Це так стверджує Оксана. Що цікаво, двірничкою чи прибиральницею іти вона не хоче. Знову ж таки гордість не дозволяє.

У Оксани постійно порожній холодильник, завжди не вистачає грошей на найнеобхідніші речі. Я пропонувала подрузі або на аліменти подати – чоловік її колишній заробляє непогано, або до батьків їхати – вони ж не відмовляють їй у допомозі.

Але вона вперто не хоче і постійно плачеться. А яке життя має бути, якщо вона не прикладає ніяких зусиль, щоб його покращити? Не слухає нікого. Тому мені її не шкода. Сама винна.

Правильно говорять у народі: «Під лежачий камінь вода не тече». Скаржиться на долю і сидить, склавши руки. Невже думає, що з нею диво трапиться і щось раптово зміниться? Таке буває лише у казці. А бездіяльність не приведе до кращої долі. Невже вона того не розуміє? Чи можливо я помиляюся?

Реклама

Також цiкаво:

Close