«Мамо, а чому ти не вийдеш заміж за дядька Володимира?»

“Щоб я тебе більше тут не бачив”. Це останні слова, які почула Вероніка від свого чоловіка. Разом вони прожили вісім років. І в один момент разом з сином вона залишилась сама. Чоловік навіть нічого не хотів слухати. Він вurнав її з квартири, яку йому залишила мама, на вулицю разом з дитиною. Можна було б сказати, що як так можна вчинити з власною дитиною. Але він ніколи не визнавав Андрійка своїм сином. І при кожній сварці не забував про це сказати. Але Вероніка знала, що це його син. Сергій був першим та єдиним чоловіком в її житті.

Її мама жила далеко. В місті вона знала лише свою подругу. Та приютила її з малечею на перший час. Потім допомогла знайти роботу продавцем. Домовилась з сусідом, який працював за кордоном про те, що Вероніка поселиться в його квартирі, поки його немає. Чоловік погодився. Навіть сказав, що не хоче нічого чути про гроші. Хай лише платить за комунальні послуги.

Вероніка завжди була слабкою. Але залишившись з Андрійком сам на сам проти цілого світу, вона повинна була триматися. Син залишався часто в подруги, поки вона була на роботі, коли не виходило, то брала його з собою. Він був спокійною дитиною. Міг цілими днями читати книжку.

Життя закрутилося. Зарплати ледь вистачало, але Вероніка вірила, що все налагодиться. Вона завжди посміхалась людям, але вночі часто плакала потайки від синочка. Тепер вона повинна бути сильною заради нього. Він став сенсом її існування.

Через пів року з заробіток повернувся власник квартири Володимир. Вероніка вважала, що тепер вона знову залишиться без даху над головою. Але приємний чоловік вмовив її залишитися. Мовляв незабаром він знову поїде до Німеччини, потрібно лише закінчити справи з необхідними паперами. Квартира була трикімнатною, тож вони могли спокійно мешкати разом. До того ж, він був спокійним, що з помешканням нічого не станеться, поки його немає.

Так вони мешкали тиждень. Вероніка була дуже вдячна Володимирові за те, що не вигнав її з дитиною на вулицю. Щодня вона готувала щось смачне для себе й сина та не забувала пригостити гостинного господаря. Спільні вечері стали для них нормальним закінченням дня.

Для Вероніки новий сусід був повною протилежність колишнього чоловіка. За кілька днів він власноручно полагодив у квартирі все, що хоч трохи на його думку працювало не як потрібно. Вона жодного разу не бачила, щоб він випивав. Звісно ж, він ходив десь на посиденьки з друзями, але ніколи не приходив п’яним. Розмовляючи з ним вона дізналася, що Володимир виріс у дитячому будинку. Нікого з рідних він не знав. Кілька років тому намагався знайти свою маму, але все закінчилося безрезультатно. Все життя він важко працював за кордоном. Спеціалізувався на ремонтах та будівництві. Під час однієї з розмов він похвалився, що сам робив ремонт у квартирі. Єдине, що його замучувало, так це те, що він не міг знайти жінку, з якою провів би життя. На любовному фронті йому геть не таланило. То натрапив на шахрайку, яка пограбувала його після тижня знайомства, то стикнувся зі зрадою. А так хотілося б, щоб дома хтось чекав. Адже який сенс тоді працювати.

Володимир сам запропонував Вероніці залишати малого Андрійка з ним, поки вона на роботі. Яким же було її здивування, коли ввечері син всі вуха їх проговорив про дядька Володимира. На цілий день вони поїхали до аквапарку. Андрійко, який раніше боявся далеко заходити у воду, за день зміг навчитися плавати. Володимир же попросив пробачення в Вероніки, що не попередив її та в якості вибачення показав їй відео з телефона, де Андрійко спускався з атракціону. Побачивши щасливе обличчя свого сина, вона не могла гніватись.

На наступний її вихідний Володимир запропонував усім разом піти розважатись. Мовляв, Андрійко повинен закріпити свої навички з плавання. І ось наче справжня родина вони веселилися, відпочивали та раділи. Вони сиділи в дитячому кафе, коли Андрій доївши своє морозиво з дитячою наївністю голосно запитав у Вероніки:

– Мамо, а чому ти не вийдеш заміж за дядька Володимира?

Вероніка почервоніла вмить. Вона не знала, як подивитися на «дядька Володимира». Чоловік же почав сміятися та делікатно перевів розмову на жарт. Та не пройшло й місяця, як він перед самим свої від’їздом прийшов додому в гарному костюмі та з букетом квітів. В його руці була каблучка. Вероніка погодилась. Вона давно помітила, що має почуття до Володимира.

Незабаром він поїхав. Вони домовились, що по поверненню через три місяці зіграють весілля. Ось так справжній чоловік прихистив в себе чужу жінку з дитиною та став для них рідним.