Інколи мені здається, що я вчинила дуже погано. Та й мені не дає спокою ця вся ситуація. Часто мене мучають думки, що рано чи пізно цей обман викриється і мене ще за грати запроторять. Однак, я не могла вчинити інакше.
У мене є подруга Орися. Вона самотня. Чоловік загинув через два роки після їхнього одруження і вона не могла ніяк його забути і почати жити заново. Сказала, що більше заміж не піде.
Я їй тисячі разів пояснювала, що їй потрібно хоча б дитину собі народити, але вона відмовлялася. Не могла вона зрадити своєму чоловіку, якого вже давно нема в живих.
Одного вечора мені зателефонувала Орися. Я не розуміла чи вона плаче, чи сміється. Попросила терміново приїхати до неї.
Я була шокована. Посеред ліжка Орисі лежало немовля. Поруч була переноска з запискою: “Я не можу її залишити собі. А вам потрібна дитина. Подбайте про неї. Вона народилася рівно тиждень тому о 18:45 в мене вдома.”.
По очах Орисі було видно, що вона не зателефонує в поліцію і не віддасть дитину. Це вже її донька.
Я працювала акушер-гінекологом у пологовому. Наступного дня я прийшла на роботу на кілька годин швидше. Дочекалася перезмінки лікарів і підробила документи. Наче Орися не стояла на обліку і приїхала народжувати саме в час перезмінки з стрімкими пологами.
Так, я вчинила злочин. Та інакше я не могла. Не могла я забрати у подруги знайдений сенс життя. Та й все оформила я так, що й комар носа не підточить.
Але ночами іноді мене мучають думки, що цей обман рано чи пізно викриється. От прийде рідна мама дитини і скаже, що це її донька. Мене ж тоді за грати запроторять. Як це все важко обдумувати.
Дочці Орисі зараз чотири роки. Вони навіть чимось схожі між собою. Мене ж Орися взяла за хрещену маму для Ангелінки і все ніяк не може надякувати за допомогу. Та й дівчатко розумне і красиве. Я радію, як бачу їх щасливими. Мабуть, це Бог змилостився над Орисею і послав їй донечку таким шляхом.
