Моя сестра Валя зі своїм чоловіком вuмагалu, щоб я віддала їм свою квартиру

Моя рідна сестра Валентина останнім часом взагалі знaxaбніла. Мені двадцять вісім років, а вона старша мене на три роки. Сестра вже встигла вийти заміж і народити трьох діток. Її чоловік Роман – лeдap і пuяка. Він працювати не хоче, але бажає, щоб у нього все було. Я взагалі не розумію, куди вона дивилася, коли за нього заміж виходила! Одним словом, ні Валя, ні Роман не працюють. Живуть собі спокійнісінько на гроші, що оплачує держава на дітей.  

Наші батьки трагічно загинули в ДТП шість років тому. Від них залишився нам у спадок приватний будинок. Ми його з сестрою продали, а отримані кошти навпіл поділили.

Звісно, сестра зі своєю багатодітною родиною хотіла у батьківській хаті жити. Вона довго не погоджувалася на продаж. Я тоді попросила її, щоб вона повернула мені гроші за мою половину будинку. Та у Валі з Романом не було таких коштів.

Я з сестрою та її сім’єю в одному будинку мешкати не збиралася – характерами ми не зійшлися б. Але ж і на вулиці я жити не буду. У мене не було нічого, крім батьківського будинку. Відкупити я не могла теж долю сестри – тільки університет закінчила і на роботу влаштувалася. Тому прийняли рішення продати будинок. Валентина незадоволена цією ідеєю була. Але що залишалося робити?

Вона на жалість намагалася давити: «Як ти не розумієш? У мене ж троє діток! Скитаємося по чужих квартирах! Ти ж одна! Могла б нам і поступитися своєю часткою будинку!»

Але чому я повинна була це робити? Я з чим зостануся? Де мені і за що жити? Тому виставили таки будинок батьків на продаж.

Гроші навпіл поділили. Валентина свої витратила на всякі дрібниці. Нічого змістовного не придбала. Хоча можна було хоч якесь своє житло мати. Вона навіть не витратила ці гроші, скажімо, на меблі чи побутову техніку. Просто розтринькала.

А я на ті гроші придбала однокімнатну квартиру для себе. Також мені вдалося придбати кімнату у гуртожитку, яку я почала здавати в оренду.

Наше спілкування з сестрою зійшло нанівець. Вона з чоловіком продовжували переїжджати з одної найманої квартири у іншу, бо не вистачало грошей оплачувати господарям. Не вміють вони розпоряджатися грішми. Оскільки я влаштувалася на хорошу роботу, займала там гідну посаду, я допомагала своїм родичам. Зрештою, діти ж не винні, що в них такі батьки!

Через декілька років я зібрала усі свої заощадження, продала свою однокімнатну квартиру та кімнату в гуртожитку. Я змогла собі придбати більшу, двокімнатну квартиру. Але сестра, дізнавшись про це, розгнівалася. Уявіть собі: вона почала вимагати від мене, щоб я пустила їх жити у свою квартиру! Хотіла, щоб я просто взяла і віддала їм своє житло! Її нахабності не було меж! Вона кричала так, що я не могла і слова вставити! Виходить: якщо у мене є гроші, я зобов’язана тягнути їх?

У той день ми дуже посварилися з Валентиною. Я сказала прямо: «Вибачте, мої родичі любі! Але я нікому нічого не винна! Працюйте і у вас буде те, що захочете! Ідіть і працюйте! А не диван мніть!»

Після цього сестра перестала зі мною спілкуватися. Мене цей факт, правда, не дуже хвилює. Валя завжди була нахабною та байдужою до мене.

Зі своїми племінниками я не припинила стосунки. Я їх дуже люблю. Частенько телефоную старшенькій Аліні і прошу зібрати молодших. Веду їх у парк, в кафе, купую, що вони бажають. Але грошей до рук не даю, щоб сестра з зятем не відібрали.