Моя сестра виявилася зайвою у власному домі: донька вигнала її ще напередодні свят, бо до них, бачте, друзі приїхали!

Сестра зателефонувала мені напередодні Нового року й попросилася приїхати. Звичайно, я не відмовила, проте запитала, чому вона не хоче святкувати разом з донькою та її родиною. Відповідь мене вразила.

Моя сестра дуже добра жінка, ще й вродлива, хоча їй вже за 60, освічена, привітна, дружелюбна. Та в житті їй не дуже щастить. Різниця між мною та сестрою у віці невелика, а ось у характері набагато більша. Я ніколи не прагнула чогось великого. Народившись у селі, я тут і залишилася. Після школи закінчила коледж та повернулася працювати до рідного села вчителем початкових класів, тут і заміж вийшла.

Ольга завжди була мрійницею, у селі залишатися не хотіла. І в неї все вийшло. Вона поїхала навчатися до міста, там вийшла заміж. Василь був з інтелігентної родини, викладав в університеті. Мав дуже гарну вдачу, як і моя сестра, тож жили вони душа в душу. І сестра, і її чоловік дуже багато працювали. Вони не хотіли залежати ні від кого, тому в молодості мали не одну роботу. Їм вдалося придбати собі квартиру, машину, а потім ще одну квартиру – однокімнатну, та все одно, житло є житло.

З дітьми Оля та Василь не поспішали. Оля вперше стала мамою аж в 32 роки. І донька Ангеліна стала єдиною дитиною в родині. Оля та Василь просто обожнювали доньку, вона росла, нічого не потребуючи, усього в неї було вдосталь, мабуть, тому Ангеліна завжди була трохи розпещеною, та на зауваження батьків чи мої Оля та Василь не реагували.

Василя не стало, коли Ангеліна закінчувала університет. Оля мала заощадження, тому жити їм з донькою було на що, тільки Оля стала якоюсь замкнутою після втрати чоловіка, адже вона дуже його кохала. Ангеліна закінчила університет, пішла працювати, зустріла Олега та вийшла заміж.

На весілля Оля подарувала молодим ту саму другу квартиру. Молоді були дуже щасливі, що мають власне житло. Квартира була однокімнатною, та молодим небагато треба. Та згодом Ангеліна завагітніла та народила донечку. Утрьох їм стало затісно в однокімнатній квартирі. Й Ангеліна та Олег швидко знайшли рішення: запропонували Олі продати дві квартири та купити один великий будинок у передмісті. Оля обожнювала й доньку, й онуку, тому відразу погодилася.

Та переїхавши до нового будинку, Оля почала все частіше скаржитися на доньку. Вона спочатку нічого не хотіла говорити, та я помітила, що кожного разу під час розмови вона дуже сумна, не жвава, як раніше. Згодом сестра зізналася, що все через стосунки з донькою та її чоловіком.

Ангеліна після переїзду почала все частіше критикувати матір. То вона не так суп зварила, то посуд не так помила, то з онукою не так розмовляє, то телевізор занадто голосно вмикає, то «під ногами плутається», коли Ангеліна щось по дому робить. Сестра змушена була купити собі в кімнату окремий телевізор, щоб менше спілкуватися з донькою та зятем. Потім і холодильник собі окремий купила, і плиту, і посуд, щоб окремо готувати тільки собі й не дратувати доньку.

Перед Новим роком сестра зателефонувала мені й попросилася приїхати на свята. Звичайно, я їй не відмовила, запросила до себе на два тижні, а там сказала, що вона може й далі в мене залишатися, якщо хоче, адже з таким ставленням рідної доньки їм разом жити неможливо. А сталося ось що.

Моя сестра виявилася зайвою у власному домі: донька вигнала її ще напередодні свят, бо до них, бачте, друзі приїхали! Ангеліна так мамі й сказала: «Друзі приїдуть з родинами, місця в нас мало, тож найближчим часом краще вдома не з’являйся, чекаю тебе тільки після восьмого числа». При цьому навіть не запитала, чи є матері куди податися.

Оля вже сама жалкує, що погодилася продати квартиру. У неї було власне житло, тепер же діватися нікуди. Тому, я вважаю, дорослі діти мають жити окремо, особливо, коли є така можливість.