Моя сусідка Світлана у свої 50 років вдруге стала мамою — вона з рук не випускає немовля, яке дочка їй залишила, а сама пішла влаштовувати своє життя

Ми зі Світланою живемо в одному багатоповерховому будинку, наші квартири знаходяться одна навпроти іншої, ми давно дружимо сім’ями, а наші діти ходили разом в школу. У сусідки є дочка Ольга, на той момент їй було 25 років, вона вийшла заміж та залишилася з чоловіком жити у квартирі мами. Перші півроку подружнього життя були спокійними для сімейства, але потім їх ніби зурочив хтось — чоловік Ольги загуляв, голова сімейства Іван Петрович з жінкою Світланою були змушені щодня їздити по лікарнях через проблеми зі здоров’ям.

Їхня дочка Ольга в той період дізналася, що вагітна, і їй було складно впоратися з проблемами із чоловіком, який їй зраджував, і небажаною дитиною. Світлана благала дочку залишити малюка, і та погодилася. Майбутні бабуся з дідусем готувалися до народження дитини, а от її батьки тільки сварилися.
Нарешті, Ольга остаточно вигнала свого чоловіка з дому, а сама стала такою нервовою та розчарованою в житті, що Світлана почала хвилюватися за неї. Дочка не любила свою майбутню дитину і постійно казала мамі, що шкодує, бо не зробила аборт.

Так, перед Новим роком у них народилася Валерія, ще одна дівчинка, така прекрасна, у цій сім’ї мала б розігріти їхні серця, але не так все було просто. Спочатку Ольга добре доглядала за дитиною, а потім знову згадала за свого чоловіка-гуляку, і він повернувся у сім’ю. Якось Світлана прийшла до мене в гості й почала розповідати:

“Знаєш, у мене погане передчуття стосовно дочки, бо вона таке враження ніби намагається помститися своєму чоловікові, робить все, аби він відчув її душевний біль. Я думаю, що вони довго не протримаються разом”.
Так і сталося, через три місяці молоді люди розлучилися офіційно.

Світлана тоді згадала, що давно не відчувала такої свободи, але заважало одне — дочка Валерія, за якою треба було доглядати днями і ночами. Спочатку молода мама залишала дочку на батьків, а сама йшла гуляти, згодом вона поверталася над ранок, а потім взагалі вирішила винаймати житло окремо, в іншому місті. Але жінці не хотілося жити разом з дочкою, вона хотіла свободи, тому залишила Валерійку на батьків-пенсіонерів.

Петро та Світлана дуже любили внучку, вони називали її маленьким янголятком та милувалися нею. Бабуся часто гуляла з коляскою у дворі, стала ніби мамою цій дитині. Світлані довелося покинути роботу бухгалтера, якій вона віддала двадцять років, щоб доглядати за малюткою. Коли вони дізналися про рішення дочки, то просили її не робити дурниць, але ту переконати було неможливо.

Ольга поїхала, з того часу пройшов рік, Валерійка вже робить перші кроки, росте та розвивається, але свою рідну маму бачить раз на три місяці. Напевно, материнський інстинкт в молодої жінки так і не прокинувся. Тепер Світлана вдруге стала мамою, вона аж помолоділа ніби років на десять.