Моя свекруха була така добра і чуйна жінка, а що з нею трапилося – не знаю. Вона наче з катушок скотилася і котить на мене постійно бочку. А я теж не сталева і маю почуття, мені теж важко.
Галина Іванівна, мабуть, забула як це бути мамою маленької дитини. Та й коли це в неї ще було, років тридцять тому. В неї один єдиний син – мій чоловік Андрій.
У нас з Андрієм першою народилася донечка. Ми її назвали на честь свекрухи. Ні, не тому що хотіли догодити, а просто свекруха у нас була доброю. Вона після весілля мене почала сприймати, як рідну дочку. Інколи мені й не вірилося, що так буває. Та щастя моє було зовсім не довгим.
Наша донечка Галинка народилася на день народження свекрухи. Тому рішення щодо її вмені ми прийняли з Андрієм одноголосно. Такий подарунок бабусі вийшов на ювілей. Навіть якби хотів, так б не вгадав. А у нас вийшло.
Галина Іванівна була на сьомому небі від щастя, що стала бабусею, що внучка названа на її честь, ще й народилася в той самий день. А ми раділи, що у нас все чудово.
Коли нашій Галинці було півроку – ми дізналися про вагітність. Для нас це було зовсім неочікувано. Але, як то кажуть, на небесах краще знають, коли дітей батькам давати.
У нас народився синочок. Адрій Андрійович. Так назвати сина була дитяча мрія чоловіка. От тільки з його народження, та ні ще тільки із вагітністю ним – свекруху наче підмінили.
Ставлення Галини Іванівни до мене різко змінилося. Вона не один раз нам казала, що ми безголові і для чого нам двоє дітей зараз ще й з такою маленькою різницею.
Нам було спочатку всеодно на її слова. Та й народження Андрійка нас тішило. Це наша дитина, яку ми чекали і любимо. Та й між нами панує любов, повага і теплота. Наші стосунки з Андрієм – це єдине затишне місце для мене. Він моя розрада.
З двома дітками потрібно набагато більше грошей. Тому чоловіка я практично й не бачу. Він працює до пізна. Бере якомога більше проектів, щоб мати більший заробіток. Андрій у мене архітектор. Спочатку працював з дому, але дітки плакали і він перейшов працювати в орендований офіс.
Свекруха все ніяк не може пережити, що її єдиний синочок працює багато. Вона одного разу взагалі мені заявила, що я дуже хитра і спеціально народила двох дітей рік за роком, щоб сидіти в декреті, не працювати і есплуатувати її дитину, тобто Андрія.
І це замість того, щоб прийти до нас і допомогти мені з дітьми. Я ж теж втомлююся. Цілі дні я займаюся дітьми, а потім ще готую і прибираю. В мене сил майже нема, ходжу як зомбі. Та й сплю я зовсім мало.
Мої батьки мені допомогти не можуть, бо обоє за кордоном. Хоча не так, вони нам допомагають фінансово. І кожного місяця передають посилки з продуктами та речами для онуків. А от допомогти так, щоб провести кілька годин з дітьми – то не можуть, бо далеко.
У ті дні, коли до мене приїжає моя найкраща подруга, вона ж хрещена мама Галинки – я відпочиваю. Я можу спокійно сходити в душ і поспати кілька годин. Та буває це вкрай рідко. Хоча за це я дуже вдячна кумі.
Вчора нашому Андрійку було півроку, а Галинці скоро виповниться два. Я спекла тортик і ми запросили свекруху, свекра і хрещених сина вгості. Посиділи, побавилися з дітками.
І тут раптом свекруха таке видала, що мені очі на лоба ледь не вилізли.
– Ну і довго ти ще будеш байдики бити вдома? Тобі пора виходити на роботу!
Я отетеріла. Мій чоловік теж був здивований, як і наші куми і сам свекор.
– Мамо, що ти сказала? – сказав мій Андрій
– Як що? Не чули чи вдаєте глухих? На роботу твоїй дружині час виходити. Скільки буде сидіти в тебе на шиї, а ти будеш грнути спину на роботі?!
– Ну знаєш мамо, це вже занадто! Сиди тоді ти з онуками і годуй Андрійка своїми грудьми! – обурено сказав Андрій.
Було кількахвилинне мовчання. А тоді чоловік продовжив:
– Щоб ти знала, батьки Оленки нам передають немалі кошти щомісяця, майже цілу мою зарплатню. Тому можеш вважати, що вона працює і приносить гроші додому. Та й взагалі ви вже засиділися і вам пора йти до себе! А ми ще з кумами поспідкуватися хочемо!
Свекруха не мала що сказати. Свекор хотів вибачитися за свою дружину, але вона вмить йому закрила рота і пішла одягатися. Ще й свекора за руку смикнула, щоб не залишався з нами в одній кімнаті.
