ЖИТТЯ

Моє прощання з дачею!

Сьогодні вирішальний день у моєму житті. Я продала свою дачу, тепер її ключі у руках іншого власника, і я ледь стримувалася, щоб не заплакати, натомість моя сусідка Орися ридала. Ми довго з нею прощалися, і я обіцяла, що обов’язково ще навідаюсь до неї, хоча й знала, що обманюю, бо не зможу я зі спокійною душею дивитися на будинок, який так довго був мені рідним й тепер став чужим.

Для себе вирішила, що обірву всі зв’язки з цим будинком, бо інакше гризтиму лікті ще надто довго.
У далекому 2004 році я вперше приїхала на свою дачу, щоб просто оглянути її. Тоді я вже бачила чимало дач, які мені сподобалися, але саме ця «запала у душу», тим паче часу на роздуми не було, бо ціни сильно росли, і я вирішила відразу купувати.

Ох, скільки тоді часу і нервів я витратила, щоб прибрати старий будиночок і зробити з нього доглянуту дачу, але воно тоді цього вартувало. У мене звідти багато спогадів, про які неможливо забути. От, наприклад, як ми з сином вирішили самі зробити паркан, і поки він все витесував, я прибирала, а потім уважно фарбувала кожну дощечку. Як вперше до мене колеги навідалися на шашлики й вихваляли мої тюльпани та троянди.

Реклама
baba-deda.ru

Син з чоловіком жартували, що я залежна від дачі й маленького городу, бо постійно щось туди купувала, садила щось нове й намагалась все зробити якнайкраще. За останні 17 років вона перетворилась у справжній розкішний дім, у якому я б з задоволенням дожила свою старість.
Проте всі добрі спогади й незабутні моменти перетворилися у кілька великих іноземних купюр.

Що ж, змінити ми цього не можемо, рано чи пізно всі ми повинні прощатися з минулим й давати йому нове життя. Надіюсь, нові господарі дачі віднайдуть там те щастя та спокій, який я змогла. Того самого побажаю й собі на квартирі, проте все одно відчуваю, як коле сердечко від такої втрати, надіюсь не надовго.

Реклама

Також цiкаво:

Close