Моє старече щастя, або про стаpoго ryльвісу!

Одружувалися вони тому, що так велів здоровий сенс, коханням великим там і не пахло, з боку нареченого точно. Наш Андрій твердо лише повторював, що ніколи не зміниться, мов немає йому чого, у нього все і так ідеально (перфекціоніст), а Ілону (у нас її називали курочкою) це ніяк не дивувало і здавалось навіть хорошим знаком, адже прізвище їй змінювати не довелось.

А потім у них і син народився, не минуло й двох років, як жінка повідомила, що знову вагітна, але старший син нічого про це і чути не чув, лише й говорив, що брат йому не потрібен. А коли зрозумів, що нічого не змінить, почав готуватися до війни за іграшки. Вони спочатку сміялися з нього, але син ставав неконтрольованим, і вони мусили вести його до психолога.

Психолог лише сказав, що таке трапляється і які наслідки може мати братська нелюбов. Наша курочка від сина не відходила ні на мить, все намагалась йому прищепити любов до брата. Тим часом чоловік, відчувши повну свободу та вседозволеність, причастився до ігор у карти з друзями, інколи до самого ранку грали. Коли дружина намагалась дорікнути, то він лише знизував плечима, мов попереджував, що він такий, а все, що потрібно для сім’ї робить – гроші приносить, живуть у теплі і їсти мають що.

Ілона намагалась закривати очі на те, що все частіше чоловік повертався з ігор на світанку та піддатий. Коли народився другий син, то нічого не змінилось.

Одного ранку Ілона прокинулась від солодкого голосу п’яного Андрія, але говорив він не з нею, а з якимось «котиком» телефоном. Коли вона відразу ж заскочила на кухню, то він ні на мить не спохмурнів, просто пішов у ванну, а вона почула від нього запах іншої… У той день вона не плакала, сльози у неї давно закінчилися.

Вона присіла біля колись улюбленого дзеркала і почала розглядати молоде обличчя, на якому вже з’явилися зморшки від постійної втоми та страждань.

– І як тобі такий кінець 15 років сімейного життя? – запитувала вона сама у себе. – Він про тебе та дітей і не згадує… лише ігри, алкоголь та інші жінки….

Вона довго сиділа та дивилась на себе, попереду дітей чекав університет, а її захист кандидатської. Чоловік все ще приносив у кілька разів більше грошей, ніж вона, тому до себе вона промовила: “Ти сама не зможеш поставити дітей на ноги, тобі потрібна міцна опора, й у тебе вона є. Називай його просто фінансовою підтримкою, він тобі більше не чоловік, але поки розлучатися не можна. Потрібно трошки потерпіти та менше страждати, щоб зовсім головою не поїхати”.

Мабуть, для неї це було і залишається правильним рішенням, а головне, що чоловіка все влаштовувало. У нього досі була сім’я, він їздив з дружиною відпочивати та ходив на світські заходи, але вона більше не рятувала його від зайвої випивки, не намагалась повернути його здоров’я, коли після довгого запою він не міг встати ліжка. Вона просто йшла геть і відпочивала сама.

Тим часом його жінки більше не хотіли приймати його. З гарного чоловіка він перетворився на безхатченка, хоч і продовжував добре заробляти. Втрата всіх одночасно стала для нього переломним моментом і в один вечір він сказав Ілоні: «Я більше ніколи не питиму!». Вона не стала хоч якось на це реагувати, а він таки дійсно припинив, а потім покинув і ігри, а за ними й цигарки.

Тепер у красивому доглянутому дідусеві ніхто не впізнає старого гульвісу. Особливо він тепер дбає про дружину і розуміє, чому вона вчиняла саме так. Коли вони щосуботи їдуть на дачу, вона опирається на його плече і тихенько говорить: «Моє старече щастя!»