Мої рідні останні три роки просто не злазять з мене. Постійно надокучають мені тим, що роки йдуть, я старію, молоді дівчата підростають. Саме тому мені терміново було потрібно шукати хлопця, виходити заміж і народжувати дитину.
Це все не входило у мої плани. Я ніколи не вміла проявляти хоч найменшу ініціативу перша. Тому точно знала, що мій суджений сам мене знайде і мені не потрібно рипатися і десь його шукати.
Одного дня мамині слова і бабусині настільки мене дістали, що я їм пообіцяла знайти хоча б хлопця. Я навіть подумала, що вони на цьому етапі трохи заспокояться.
Де шукати хлопця в такий час – не відомо. Тому я й скачала якусь програму з знайомствами. Зареєструвалася там і почала дивитися на анкети хлопців.
Якщо чесно, то мені жоден з них не сподобався. Всі були мені якісь не такі. Та все ж один привернув мою увагу і я поставила йому вподобайку. Відповідь довго чекати не довелося. Цей хлопець одразу ж мені написав.
Ми почали переписуватися. Наше спілкування забирало практично увесь мій вільний час. Потім з сайту знайомств де все досить анонімно ми мігрували спілкуватися у соціальну мережу.
Там ми помітили, що маємо багато спільних друзів. І домовилися про зустріч в живу. Побачившись ми одразу ж закохалися один в одного. Так почалася наша історія. Ми зустрічалися і багато часу проводили разом.
Постійно після роботи зустрічалися і гуляли до пізнього вечора. Потім почали проводити час разом у нього вдома, бо він жив сам.
Нам було добре разом. Здавалося, що все ідеально. А потім у нас почалися дрібні сварки. Він все частіше мене ревнував і намагався контролювати. А я все частіше задумувалася над тим, як хочу розійтися.
Після останньої сварки ми поговорили і вирішили що хочемо помиритися. Ну самі розумієте, чим завершилося наше примирення. От тільки в той момент він перейшов межу. Ми знову посварилися. Дорослий хлопець і добре розуміє, що діти можуть появитися від такого його рішення.
Сварка у нас тоді була найсильніша. Я сказала що хочу розійтися, а він мене все заспокоював, що вагітності не буде. Та я все ж не пробачила. Тоді він мене пообзивав, послав і всюди заблокував.
Ми перестали повністю спілкуватися, а за місяць я дізналася що вагітна. Як сповісти про вагітність і чи взагалі це потрібно йому – я не знала. Та таки я наважилася сказати. Просто чекала його під його будинком на лавочці доки він вийде до магазину чи викидати сміття.
Дочекалася і підійшла. Він від мене відсахнувся як від ворога, та я таки скказала:
– Ми вагітні. Ти станеш татом.
– Це не моя дитина. Ти її на мене повісиш. Забудь сюди дорогу.
Десь глибоко в душі я розуміла, що він мені так скаже. Бо до того був розписаний через вагітність дівчини і одразу ж з нею розлучився.
Вдома для мене почалося суцільне пекло. Мама і бабуся постійно хотіли дитину від мене, а як я їм оголосила про вагітність – ледь не забили. Все кричали на мене, що розуму в мене нема, як це я буду мама одиначка, що вдома для мене місця нема і щоб я йшла до свого хлопця і мирилася з ним.
Я розуміла, що на цілому білому світі я нікому не потрібна. Навіть рідній мамі, бо вона на мене розізлилася. Йти кудись я не мала змоги. Тому терпіла всі ці крики і образи. Дитина всередині мене росла і я готувалася стати мамою.
Народилася дівчинка. Я її назвала в честь бабусі її тата. Ще при зустрічанні ми обрали імена для наших майбутніх дітей, тому я дотримала обіцянки і дала нашій дитині обумовлене ім’я.
У день пологів я попросила медсестру йому зателефонувати і сказати, що народилася дівчинка. От тільки йому байдуже.
