Моєму сину зараз 40 років, мені 65, і я єдина у нашому домі, хто працює, доки син відлежується на дивані!

Не так давно я святкувала своє шестдесятип’ятиріччя і, на диво, я досі працюю, бо мені доводиться годувати свого сорокарічного сина, який цілими днями тільки й те робить, що лежить на дивані.

На щастя, всі колеги й мій керівник розуміють, що з роботи я не можу піти, тому нічого не кажуть. На одну мою пенсію ми з сином просто не вижили б, а розпочало це все десять років тому. Він просто звільнився з роботи й сказав, що більше не хоче працювати, йому вистачило. Єдине, що він досі робить – це ходить у магазин, інші обов’язки він на себе не хоче брати.

Мало того, що я цілими днями працюю на роботі, так ще й приходжу додому, повинна готувати їсти, прибирати вдома і єдине, що я чую, замість подяки: «Ох, зараз би пива випити! Мам, купи після роботи!».

Я постійно йому говорю, що він повинен самостійно заробляти на своє пиво й лише чую образи у свій бік. На щастя, він мене не б’є, хоча його моральні образи б’ють не гірше.

У мене вже після цього всього почалися проблеми з серцем, артеріальним тиском та самопочуттям загалом.

Я думала, що його хоч дружина зможе «урозумити», але хіба потрібен комусь такий, що з ліжка лінується піднятися? Та й де він її знайде, якщо постійно вдома та лише дивиться телевізор. Я зі своїми подругами обговорювала, щоб вони допомогли мені знайти якусь невістку. Так хочеться хорошого внука і щоб з сином хтось допоміг. Лише одну надію маю, що син закохається і вирішить змінитися.

Можливо, ви знаєте якісь способи вплинути на сина?