Мене звуть Аміна. Вийшла заміж я рік тому. Чоловік привів мене жити до батьків, у великий двоповерховий будинок. Коли я вагітною була, мене ніхто не чіпав. Я могла робити щось неважке на городі, допомогти на кухні свекрусі, полити вазони чи витерти пил.
Але коли я народила, почався справжнісінький жах! Моїй крихітній донечці лише два тижні. А я маю робити у будинку все. А як же догляд за дитиною? Свекруха сказала, що вона і сама може подивитися за моєю дитиною. У крайньому випадку це може зробити її вагітна донька.
Мені доводиться рано вставати, щоб приготувати усім сніданок. Щоб ви розуміли, у будинку живе десять осіб: свекор зі свекрухою, їхня донька з зятем та трійкою дітей, шістнадцятилітній син та я з чоловіком. Потім я біжу годувати свою донечку.
Далі мені потрібно прибрати та помити підлогу у всіх кімнатах. А поверхів у нас два! У мене на це йде більше години. Знову годую маленьку і прямую на кухню готувати обід. Я повинна зварити якийсь суп, зробити другу страву, накришити салат, приготувати щось смачненьке на десерт. І це все на усіх!
Потім мене чекає прання. Добре, що завдяки прогресу не треба прати руками. Лише тоді я можу вільно видихнути і побути зі своєю донькою.
Ось такі у мене обов’язки у будинку, в якому мешкає десять осіб! Хотілося б мати своє окреме житло, але чоловік про це й слухати не хоче!
