З появою сестри в моїй сім’ї усе пішло шкереберть. Аня – дочка тітки Оксани. Це рідна сестра мами. Дев’ять років тому сталося страшне ДТП, внаслідок якого загинула тітка Оксана, мені тоді було 10 років, Ані – 8 років.
– Все-таки ми не чужі люди, тому не можемо допустити, аби Анюту забрали в дитячий будинок, — мовив тато. – Від сьогодні Аня буде жити з нами, я більш ніж впевнений, що ви будете найкращими подругами.
Чесно, я дуже зраділа і з нетерпінням чекала на її приїзд. Аня прибула через чотири дні. Перед її прибуттям батьки зробили ремонт у моїй кімнаті, переставили меблі, докупили шафу, стіл та ліжко та ще багато нових іграшок. Батьки сказали, що відтепер у нас все спільне, навіть сукні маємо носити по черзі.
Аня переїхала, обережно зайшла, відразу кинула на мене оцінювальний погляд та миттєво відвернулася. І саме в той момент, зрозуміла, що не бути нам найкращими подругами, як я мріяла. Вона була дуже замкнутою, але враховуючи все, з чим вона спіткнулась, ми входили в її становище.
Мама попросила, щоб я на це не ображалася, адже вона віднедавна залишилася сиротою, мовляв – скоро призвичаїться. Через трохи часу Аня почала поводити себе більш розкуто, називала моїх батьків – своїми. Поводилася, як звичайна дитина, але дуже противна.
Звісно, як і у всіх дітей, між нами виникали непорозуміння, сварки, і тоді батьки були на її боці. Вони ставилися до неї дуже обережно, старалися догодити. І цим положенням дівчина почала користуватися. Усе що бажала — вона отримувала.
Аня почала керувати батьками, ніби їхня господиня. А мені ніхто ніколи не вірив. Так і пройшло наше дитинство: усе найкраще діставалося сестрі, їй завжди вірили, заступалися за неї, вона була улюбленицею, а я була на другому плані, завжди всім незадоволена, ніякої вдячності. А ще я мусила кожний день робити замість неї домашнє завдання, що мене дуже дратувало. У мені жила надія, що з часом наші стосунки налагодяться. Проте цього не сталося, оскільки з кожним днем мої образи на батьків накопичувалися все більшою горою.
Після закінчення школи, я вступала в університет, і мені не вистачало одного балу, аби пройти на державне. І я надіялася, що батьки зможуть оплатити навчання. Та надії не справдилися. Мені прийшлося вчитися в тому університеті, де пройшла на бюджет. А потім я була шокована з того, що батьки погодилися платити за навчання для сестри в тому університеті, куди я хотіла.
У моєму серці закралася велика образа на батьків. Через їхню доброту, я була позбавлена щасливого дитинства. Прийняла рішення жити окремо. Пішла на роботу, на зароблені гроші орендувала кімнату. Чесно, я не хотіла спілкуватися зі сім’єю, та й вони не наполягали.
Подруга мені розповіла, що недавно в Ані було весілля. Воно було дуже шикарним, батьки витратили на нього шалені гроші. Звісно, що я не була запрошена на цей захід. І найголовніше – батьки подарували молодятам квартиру. Я була настільки всім цим засмучена, що сил злитися на батьків, чи ображатися у мене не було.
Чомусь знаю, що коли я буду виходити заміж, батьки навіть тисячі гривень не дадуть, не те що квартиру. Та навряд чи вони згадають, що у них є ще одна дочка, рідна.
Радію тому, що маю хорошу роботу та здатна самостійно жити, інакше не знаю, що б зі мною зараз було б.
