Моя мама про мене згадала коли дізналася, що я став успішним та багатим. Й це після стількох років після того, як вона мене п0кинула на вулиці у пелюшках

З перших днів мого життя я став популярним. Ті кілька днів, коли я лише народився були детально описані в газетах та показані по телебаченню. Мене маленького, лише нещодавно народженого, десь у квартирі знайшли на лавці у парку. Моя біологічна мама народила мене таємно й полишила на вулиці. Не знаю, якого результату вона добивалася, зам0розити мене? Адже тоді був не найтепліший березень, залишити в надії на людську доброту або просто забути, що я є, але я вижив.

Мене знайшла молода студентка, яка разом зі своїм хлопцем була на побачені. Вони почули мій плач й підійшли. Потім викликали міліцію та швидку допомогу. На щастя, зі мною все було в порядку.

Мене забрали спочатку до лікарні, а через два місяці передали до дитячого будинку, де я провів наступні кілька місяців. Міліція так й не змогла знайти мою маму. Вона навіть не перебувала на обліку у лікарнях нашого міста й сусідніх районів. Кілька тижнів новина про те, що мене знайшли, була головною темою для розмов. Однак потрохи люди перемкнулися на інші новини й забули про маленького хлопчика, який тепер мешкав у дитячому будинку.

Дуже скоро я потрапив у названу родину. Середнього віку пара довго чекала своєї черги на дитинку. Моє нещастя було для них подарунком неба. Вони стали батьками. Їхню турботу я відчував з перших днів знайомства. Принаймні так мені здається. Вже в віці, коли я міг усвідомлювати своє існування, в мене збереглися найтепліші спогади про них. Я ріс щасливою дитиною. Вони оточували мене любов’ю та турботою. Я мав все, що хотів. Інші діти навіть заздрили мені. Названі батьки дали мені все: освіту, виховання, гарне майбутнє.

Завдяки їхнім старанням та наполегливості я став журналістом. Дуже швидко ріс кар’єрними сходами. Коли мені було вже тридцять років, я був прикладом успішності. Мав власне шоу на телебаченні, дружину, дітей, власний будинок та батьків, які не могли натішитися.

Однак тиждень тому до дверей будинку постукала жінка. На вигляд десь років п’ятдесят. Відчинила моя дружина. Це була моя біологічна мама. Вона почала плакати та розповідати все моїй дружині. Спочатку ми не повірили, але батьки підтвердили, що всиновили мене ще немовлям. Я був й шокований, й вдячний їм за все, й одночасно злий на ту жінку, яка прийшла через стільки років.

Зараз я не знаю, чи варто з нею спілкуватися. Вона зробила свій вибір багато років тому. Я їй був не потрібний. Мене взяли справжні батьки, хоч й не рідні. Але серце все одно болить, коли подумаю, що вона моя мама. Ситуація важка.