«Може, й неrарний Федір, зате роботящий. Ти вже була з ним, то нема чого вeштaтuся. Зве заміж – виходь!» – сказала мені мати

Раніше жила я у селі. Як усі наші дівчата і на городі працювала, і на ферму ходила, і за господарством доглядала.

Жив по сусідству з нами хлопець Максим. Він був роботящим, гарним, наші дівки так і бігали за ним. Але він такий несміливий був. Зізнаюся, щиро покохала його я. Ще з дитинства у мене зародилися ці почуття. Мені здавалося, що Максим теж небайдужий до мене. Він міг дивитися на мене довго, очей не відводячи, мовчки квіти дарував. Та не наважувався сказати, що до мене відчуває. Подруги мої говорили, що ми обов’язково з Максимом сім’ю створимо. Але не судилося…

Звабила Максима Галина Калиниха. Затягнула хитрощами його на сінник. Після того й завагітніла. Максим – хлопець порядний, одружився з нею. Тільки Господь, мабуть, знає, як я плакала у день його весілля. Адже зрозуміла: свою любов назавжди втратила. Коли молодята проходили повз мій двір, мені так хотілося кинутися в його обійми. Але я стрималася. Раніше треба було сміливості набиратися, а не чекати, доки він наважиться!

Чула я від односельчан, що Максиму нелегко було з Галькою жити. Їй усе не так було. Завжди невдоволена чоловіком своїм була. Дорікала йому постійно, що грошей мало заробляє. А Максим терпів усе це. Вона ж йому вже двох діток народила. Терпів, бо доньок шкода було. Терпів усі витівки Галини, всі докори та приниження.

А я все чекала. Може, розлучиться з нею Максим? Може, не стане терпіти? Та ув’язався за мною Федір наш сільський парубок. Він був на вісім років старший мене. Одно ходить, у коханні зізнається.

Якось гуляли ми в одній компанії на річці. А серед запрошених був і Максим з Галиною. Я у відчаї була, коли його побачила. На зло зогрішила я тоді з Федором.

Не знала я, що Федір через тиждень до нас свататися прийде. Я хотіла відмовитися від заміжжя. А мати сказала:

– Може, й негарний Федір, зате роботящий. Ти вже була з ним, то нема чого вештатися. Зве заміж – виходь! Забудеш вже свого Максима!

Ось так я і вийшла заміж за нелюбого мені чоловіка. Мріяла з Максимом бути, дітей йому народити. Але доля по-іншому розпорядилася. Згодом переїхала я з Федором у місто і залишилися там жити.

За Максима подруги розповідали, що у нього все гірше і гірше. Галина йому скандали такі влаштовує! Все село чує! Односельчани співчували Максиму і дивувалися його ангельському терпінню.

Та одного разу цьому прийшов кінець. Не витримав таки Максим і пішов від Галини до матері. Як мати його не вмовляла повернутися в сім’ю, не став він робити цього:

– Не піду я до неї! Все життя мені зіпсувала! Вона мене тільки принижувала завжди, за людину не вважала.

Залишився Максим з матір’ю жити. А я нещодавно дитину народила від Федора, якого ніколи не любила. А могло б усе по-інакшому скластися у нашому житті! Та не судилося, мабуть…