“Ми до вас з тією самою «шаною» будемо ставитися! Обіцяю, своїх онуків ви більше не побачите!” – відказала невістка, а син лише опустив голову

Вже 10 років син і невістка живуть на орендованій квартирі та ще й  двох діток туди привели, а про своє «гніздечко» навіть не думають. Напевно, розраховують, що я їм спадщину залишу, але я ж їм неодноразово повторювала, що цього не станеться. Шкода лиш онуків, що постійно житимуть, не знаючи, де їхнє місце.

Мій син був твердо переконаний ще з дня весілля, що я подарую йому одну зі своїх квартир (у мене їх дві) й схоже не збирався докласти мінімальних зусиль, щоб почати відкладати на щось «своє». Сама я живу у трикімнатній квартирі, а здаю – двокімнатну і з моєю маленькою пенсією, це єдиний спосіб жити, а не виживати, тому про такий подарунок дітям я навіть не думала.

Я ж їм ще на весіллі дала чималу суму грошей й промовила, що це вклад у їх майбутнє гніздечко. З сином я неодноразово про це говорила, мов збирайте на початковий внесок і беріть в іпотеку, інакше ж все життя житимете на орендованих. Вони схоже думали, що я жартую, або що мені потрібен час і «все буде», бо так ні копійки й не відклали.

letidor.ru

У моєму віці здавати в оренду квартиру стає все складніше. Постійно виникають якісь труднощі, то мешканці щось зламають, то сусіди на них скаржаться, то оплата затримується, тому й почала я думати про те, щоб продати цю квартиру, а після того жити собі на отримані гроші до кінця свого віку. Тому й про «спадщину» мови бути не може, бо я просто продам її.

Як на мене, то син повинен самостійно заробити на своє житло, як і кожен чоловік. Я ж від них нічого не вимагаю, все сама й сама, тому нехай і вони самостійно розв’язують свої проблеми.

На вихідних знову навідувалися до мене й почали натякати, як їм складно живеться на орендованій квартирі і якби було добре мати щось своє.

– Я вам з самого початку казала, щоб ви відкладали гроші, але хто ж мене слухав? Все на спадок розраховували й даремно. Його для вас не буде. Я продам цю квартиру, ви у ній не житимете.

– Якщо ви так до нас ставитесь, то ми до вас з тією самою «шаною» будемо! Обіцяю, своїх онуків ви більше не побачите! – відказала невістка, а син лише опустив голову.

– Ну й Бог з ними, не побачу, то так і буде! – відповіла я.

Невістка всі 10 років натякала мені, що пора б уже їм квартиру одну дати, краще мою, трикімнатну, тому стосунки у нас були натягнутими, бо вона розуміла, що я ніяк не хочу поступатися їм. Вони ж двоє працюють, непогано заробляють, то невже за цей час не можна було відкласти грошей хоча б на перший внесок на житло?

– Чесно, мамо, я думав це все жарти, й ти все одно цінуєш більше родину, ніж гроші, але схоже я помилявся! – сказав мені син наостанок.

– Мені дорожче сім’я, сину, але я тобі казала, що спадок ви не отримаєте.

З цього моменту минуло вже кілька тижнів. На мої дзвінки вони не відповідають й самі не телефонують, схоже, сильно ображені, хоча я й не розумію на що, бо я їх з самого початку попереджувала, що так і буде. І що їм могло не сподобатися?

Оцініть статтю
ZigZag
“Ми до вас з тією самою «шаною» будемо ставитися! Обіцяю, своїх онуків ви більше не побачите!” – відказала невістка, а син лише опустив голову