– Привіт, племінничко! Скучила? Це ми! – посміхаючись голосує дядько Вова.
Дідько, та що мене смикнуло двері відкрити… Для чого?
Щороку на початку літа вони з тітонькою навідуються до мене в очікуванні чергових розваг. Йдеться про брата мого тата – дядьку Вову – та його дружину і їх 12-річного синочка – Вадима.
Кілька років тому я вирішила виїхати з нашого містечка та перебратися за місто. Наша рідня про це довідалась, і прибули вони до мене всередині літа. Ось звідки вони дізналися про це тоді? Невідомо. І відвідують мене завжди невчасно.
Будинок, де я зараз живу, належить моїй матері, а вона отримала його від бабусі. Мати ж із батьком живе поруч з дядьком Вовою і його сім’єю. Якось раз мама мені з ними навіть гроші передала. Але я дізналася про них, тільки коли родичі відбули геть. Мама телефоном повідомила.
Виганяти їх у мене совісті не вистачає. Але потрібно було вказати на їх місце ще з найперших візитів. Але мені духу не вистачило — рідня як-не-як! Ось і виходить щорічний голодняк. Але цього разу – дзуськи!
Тільки не зараз! Я недавно з чоловіком познайомилася. Він, звичайно, не подарунок, але і такі нині на дорозі не валяються.
– Дорога, хто тут? О, родичі наскочили! Ну привіт! Чув про вас. – виходить Паша, щойно прокинувся і був ще заспаний. – Знайомимося — Павло.
– Танюха, ти чого, мужика завела? – мружачись прошепотіла мені тітка Даша. – А матуся твоя куди дивиться? Я зараз же її наберу, і вона миттю тобі скаже повертатися в рідну домівку! Збирайся вже!
– Дарунь, ну що ти? Це ж молодь. А Таня — дівчинка недурна. Ми домовимося. Правда, Тань? – єхидно так підморгує мені дядько Вова.
– Звичайно, обзавестися мужиком у 25 років — справа недозволена. Матері наскаржаться? Так вона тільки рада буде! Вона ж давненько вже хоче мене заміж видати.
Відмінно, рідня! Грати так ва-банк!
– Тітонька Дашенька! Тільки мамі не дзвоніть! – стала я гримасувати й благати.
Пашка здивувався, глянув на мене, а я стала підморгувати йому, і той все зрозумів.
– Дядечко і тітонька — я з найсерйознішими намірами! Ви навіть не підозрюєте мене в поганих намірах: справ наробив і був такий! У нас все серйозно! Ми збираємося одружитися! Але спочатку з дружиною розлучуся і відразу ж розпишемося!
– Павло, як же так? Ви одружені? – тітка аж застрибала від передчуття!
Я навіть можу посперечатися, як у неї в голові вже почав розгортатися план масштабного викриття і плітки, які роїлися в голові, і які вона збиралася розповсюдити по всьому моєму містечку.
Дідько, треба ж маму встигнути попередити.
Я стала поруч з Пашею, обійняла його і промовила на адресу тітки:
– Та яка там дружина у нього! Огидна! Діточок двоє у них, а вона гуляти від чоловіка надумала! І ще одного народила. Ми рідних дітей Павла собі залишимо, а вона нехай з нагуляним залишається.
– Яка ж ти молодчина! Ладненько, я піду пошукаю, грошей назбираю і прийду. Чого тобі прихопити — винця або самогонки? – запитує у мене Пашка. Дідько, думаю, переграє, викриють нас.
Я його смикнула і відповідаю:
– Так все бери! Почнемо з одного, закінчимо іншим!
Пашка моргнув мені й вийшов, замкнувши двері.
– Назбираю? Він що, того… ну цього… – дядько шепнув мені про свої здогади.
– Точно! – кивнула я. – Пігулками завідує, порошками. У нього цього добра — Во! – Пашка й справді працює провізором. Так що я навіть не перебільшила. – Братки його вечорами приходять зазвичай, і ми разом розважаємося! – Я так пожвавилася радісно і переконливо.
– Друзі Павла? – тітка аж зблідла. – Вони як він? Тим же промишляють?
– Ну звичайно! – стала енергійно кивати я. А що такого — вони все в одному університеті вчаться. Виходить, що однакові.
Ви б бачили, як швидко тікали родичі, навіть не встигнувши розпакувати дрібнички.
Нарешті! Тільки матері потрібно швидше дзвякнути, попередити. А то мало що…
