«Ми повинні допомогти Марині, нашій мамі однокласника, вона чекає шосту дитину!»

Вчора я поверталась додому і зустріла свою колишню колегу Аню, ми з нею раніше добре товаришували, але потім вона пішла і декрет і знайшла нову роботу. Ми приблизно одного віку. В Ані вже двоє дітей, старшенький ходить у третій клас.

Коли ми зустрілися, то я помітила, що вона сама не своя, надто засмучена, почала у неї розпитувати, чи нічого не трапилось, і тоді вона мені розповіла історію зі школи.

– Та от повертаюсь зі шкільних зборів. Так склалось, що збирали всіх, окрім однієї мами. Спочатку я цього навіть не помітила, але потім класна керівничка дітей повідомила, що вона чекає шосту дитину і зібралися ми тут всі для того, щоб допомогти їй, адже це тяжка праця, а вона у складному матеріальному становищі.

Потім вона повідомила, що думає, що скластися по 500 гривень буде достатньо. Отут і розпочалась моя злість.

Почну з того, що ця багатодітна мама та її чоловік ніде не працюють, живуть на дитячі гроші, пощастить, якщо інколи підробіток якийсь випаде. Звісно, впоратися з такою кількістю дітей важко, але ж ми також важко працюємо, у нас також є діти, та не у кожного є можливість так просто віддати 500 гривень, особливо, коли весь бюджет розписаний.

Я прямо повідомила, що не готова віддати таку суму людям, яких я майже не знаю. Вони вирішили народжувати дітей, і вони мають про них турбуватися, для мене чомусь ніхто благодійністю не займається.

Я була переконана, що мене всі зрозуміють, але ти не уявляєш, що там почалось. Більшість мам накинулися на мене зі звинуваченнями у тому, що я жадібна, що у мене серця немає. Повне божевілля.

Правда, деякі мами підійшли й сказали, що згідні зі мною, от лише на зборах вони злякалися це озвучити, щоб їх «не заклювали», як мене.

Щоб мені там всі вони не говорили, я все одно вважаю, що маю рацію, а ти що мені на це все скажеш?

– Та звісно, ніхто не має віддавати примусово свої гроші для когось іншого!

Звісно, ця жінка мати-героїня, і її шкода, та й дітей шкода, які народилися у батьків, що не можуть їх забезпечити всім необхідним. Але ж, батьки могли думати, що не потягнуть таку кількість дітей. На щастя, зараз це все можна контролювати. І лише їх має турбувати, чим вони мають забезпечувати дітей і де шукати гроші.

Примусово здавати гроші, тому що хтось не міг подумати головою – божевілля. Ніхто нікому нічого не винний. Якщо хтось хоче допомогти, то нехай, але навіщо робити це примусовим?

Мені дуже шкода подругу, адже вона права, а її лише звинувачують, мов не хочуть чути правди. А що ви про це думаєте?