ЖИТТЯ

Ми poзлyчuлися з дружиною через мого кота

З Оленою ми познайомилися на роботі. На тій фірмі я вже працював понад шість років. Вона прийшла стажуватися після навчання в університеті. Ми одразу помітили один одного. Під час розмов за обідом я не міг повірити, що мені настільки цікаво з нею. До цього такого не було з жодною дівчиною. Після роботи я часто запрошував її до кав’ярні чи десь погуляти містом. На вихідні ми обов’язково відвідували кінотеатр. Загалом кохання закрутило доволі швидко та з кожним днем починало набирати обертів.

Одружилися ми за рік. В той час вона вже працювала на повну ставку разом зі мною. Одразу після одруження Олена переїхали жити до мене. Від батьків мені дісталася двокімнатна квартира.

Аж тут все й почалося. Перше, що їй не сподобалося, це був мій кіт. Мурзик мешкав зі мною ще зі студентських років. Одного разу я знайшов його біля під’їзду. Він сильно замерз, адже на вулиці тоді було майже мінус двадцять. З того часу ми й мешкали разом. Олена не могла назвати точної причини, чому він їй не подобався. Кіт ніколи не робив шкоди. Єдине, що він міг, то це подряпати старе крісло, яке й так давно потрібно було відправити на смітник. Саме через кота відбулася наша перша серйозна сварка, адже Олена хотіла, щоб я вигнав його на вулицю. Я категорично відмовився.

Реклама

Далі їй не сподобалось, що в ванній довго гріється вода, не той колір шпалер, не там висить картина. Вона постійно щось прибирала та змінювала, та так, що я потім у власній квартирі не міг нічого знайти. А коли просив її допомогти, то знову починалася сварка. Все частіше я замість того, щоб раніше прийти додому, довше затримувався на роботі. Навіть попросив начальника поставити нам з Оленою різні графіки, щоб менше бачитися вдома. Гадав, що так стане менше сварок. Але як же я помилявся.
Останньою краплею було те, що вона без мого дозволу вигнала з квартири Мурзика, поки я був на роботі. В той день я, як завжди, повернувся пізно. Кожного дня Мурзик зустрічав мене біля дверей та починав тертися об ногу, поки я знімав взуття. Він знав, що я неодмінно дам йому щось смачненьке. Але в той день його не було. Спочатку я не звернув уваги. Гадав, що він десь спить. За вечерею він теж не прийшов просити їсти. Дружина в цей час сиділа в телефоні. Коли я лягав спати, то почав ходити по хаті та звати його, адже він завжди любив лежати у ногах.

Коли я запитав у Олени, де Мурзик, то вона відповіла, що він тепер став вуличним котом. Я одразу не зрозумів та почав її розпитувати. Словом, вона винесла його на найближчий смітник. Тоді я просто оскаженів. Ми почали так сваритися, що сусіди напевно вже тримали руку на телефоні, щоб викликати поліцію.

– Обирай: я або кіт. – Врешті решт випалила Олена.

Не довго думаючи я сказав, що обираю Мурзика та пішов з ліхтарем шукати його на вулицю. Коли я повернувся, то побачив, що Олени вже немає. На наступний день вона прийшла за речами. Ще через місяць ми розлучилися. Пам’ятаючи наші останні місяці життя я вирішив, що так буде краще, й не затримував її.

Можливо, хтось скаже, що я дурко, тому що обрав замість дружини кота. Але спробували б ви побути на моєму місці. До того ж кіт ніколи так не тріпав мені нерви, як Олена. І її ставлення до беззахисної тварини багато про що говорить про неї, як про людину.

Реклама

Також цiкаво:

Close