«Не думаю, що після тебе я зможу бути з кимось щасливим. Розумієш, ти така розумна, добра й взагалі чудова жінка, що я буду постійно порівнювати всіх з тобою і не зможу знайти гідної” – жартівливо відповідає чоловік.
Мій чоловік Степан справжній комік. Справді, за наші 20 років спільного життя не минуло й дня, коли б він не пожартував, хоч у нашому житті було й чимало періодів, коли ми не могли терпіти один одного і хотіли розлучитися. Ці періоди психологи називають «кризами».
У нас є 4 спільних дітей та іпотека на дачу, яку ми взялися самостійно будувати у глибині гір. Моє життя та й мене, як дружину, не можна назвати ідеальними. У кімнатах дітей часто розгардіяш, у раковині непомиті горнята, а у каструлі все ще вариться борщ. Попри це, всі навколо впевнені, що мій чоловік ідеальний. Наприклад, мій майстер по манікюру так вважає, бо: «Не кожен чоловік здатний помітити зміну кольору у своєї жінки! Напевно, він у тебе дуже уважний!»
«Якщо просто зараз тобі не стане краще, то я тобі обіцяю, що хоронитиму тебе у червоній труні, а фотографію візьму ту, де ти невдало пофарбувалася у чорний і ще й не нафарбувалася!» говорить він мені, коли готує чай та ставить банки, бо не може збити уже декілька годин температуру під 40 і знає ж, зараза, що мені краще вижити будь-якими силами, ніж уявити таку картину.
Найсмішніше те, у нашому шлюбі, що всі прогнозували, що ми розлучимось десь через рік. Якщо бути чесною, то я й сама так думала. Ми дуже різні. Починаючи з наших захоплень та закінчуючи нашими характерами й поглядами на життя. Ми навіть відпочити разом не можемо, хоча й два рази пробували.
Ви точно чули вислів: «Не лізь у чужу душу – там темний ліс» це стосується лише однією людини, якщо ж говорити про союз двох людей, що називають шлюбом, то у той ліс стороннім краще взагалі не заглядати. Доля та життя родини вирішується невідомо де, коли та чим, тому що ніколи не знаєш, що може врятувати, а що зруйнувати ваше життя. Навіть тюбик зубної пасти може стати вирішальним у цьому житті.
Ось, наприклад, коли мій чоловік телефонує й попереджує, що через годину до нас завітає його керівник з дружиною, то замість того, щоб сваритися з ним, я починаю готувати якомога більше смачних страв, тому що знаю, що ця гостинність грає для нього велику роль у нашому шлюбі. Хоча й головним для нього була і буде свобода. Свобода вибору, коли поїхати на риболовлю, з ким пообідати та чим зайнятися увечері. Таку ж свободу я вимагаю і для себе.
Насправді, дуже важко відчути себе вільним, коли у тебе четверо дітей і всі вони чогось хочуть та вимагають, а ви намагаєтесь виховати їх зі здоровою психікою, тому не сваритесь при них, не показуєте своє роздратування та агресію. Замість того, щоб сказати «Закрий свого рота!», чи «Пішов звідси», ми говоримо: «Щось сталось? Що ти відчуваєш?». Наші графіки та фінанси повністю залежать від наших дітей і ви навіть не уявляєте, як важко стриматися, коли бачиш куртку, яку давно хотіла по знижці, але знаєш, що дитині потрібно купити нові чобітки та проходиш повз.
Така собі «добровільна неволя» є своєрідним пеклом і раєм для нас. Бо ми довіряємо один одному, попри те, що колись наші ж слова та вчинки можуть бути використані проти нас. Бо ми закриваємо очі на погані вчинки, але відкриваємо серце, щоб вислухати почуття іншого. У нас навіть є свій «тіньовий кабінет», де ми шукаємо розв’язання питання, які влаштує усі сторони.
Пам’ятаю, що десь місяць тому, я вже почала шукати, де б орендувати житло у сусідньому місті, бо образа їла мене зсередини та тільки говорила: “Це все! Ти повинна їхати й не попрощатися! Потрібно розлучатися!».
А потім мене покликав один з моїх синів у підвал й показав гітару, на якій колись, років 20 тому, мій молодий чоловік грав пісні, які написав для мене. Згадалось і те, як він мене заспокоював після кожної сварки з батьками та подругами, як підтримав мене, коли я отримала перші негативні коментарі про мою творчість. Як він міцно обіймає мене і цілує у маківку, коли я втомлена. І тоді у голові зринає думка: «Яка ж я дурна! Я більше не знайду чоловіка, що так турбуватиметься про мене й так міцно обійматиме!»
Людям нарешті потрібно зрозуміти, що якщо ви виховуєте разом дітей, то це не означає, що ви сім я. Якщо ви разом живете, готуєте їсти чи будуєте плани на життя – це не сім’я. Такою групою людей можна назвати й друзів, абсолютно самотніх людей чи колег. У цьому немає нічого про сім’ю.
Сім’я – це про чоловіка та жінку, що разом приростають один до одного. Це люди, що залишаються разом, коли їх покидають діти, молодість та здоров’я, які мають свої спогади й жартують, як молоді! Це люди, які не можуть один без одного, хоч інколи не можуть один з одним.