«Ми тут господарі, тому ви будете жити за нашими правилами!» – випалила свекруха, коли ми з чоловіком вирішили зробити ремонт у виділеній нам половині будинку. Ми викупили у них свою частку, але ситуація змінилася тільки в гіршу сторону

Свого чоловіка Миколу я зустріла уже після закінчення школи. Він отримав освіту в Києві, але жити повернувся у невеличке містечко на Чернігівщині в батьківську хату. Будинок ще з часів спільного проживання чоловікових батьків зі свекрами був поділений на дві частини. Одну з цих частин виділили для нашої молодої сім’ї.

Будинок виявився зручним. У кожній половині був свій санвузол і кухня. Навіть вхід у нашу половину був окремий. На перший погляд свекруха мені здалася непоганою жінкою. Я планувала з нею товаришувати та ходити в гості для обміну кулінарними секретами. Але не так склалося, як гадалося.

Коли вона жила зі свекрами, то Миколина бабуся часто втручалася в справи їхньої новоствореної сім’ї. Я думала, що вона, переживши таке, буде з розумінням ставитися до наших планів на життя. Та все виявилося зовсім по-іншому.

Ми з чоловіком – молоді люди, тому хочемо, щоб у нашому домі був сучасний ремонт і нові меблі. Перші конфлікти почалися саме тоді, коли ми захотіли змінити старе незручне ліжко на нове з ортопедичним матрацом. Навіть цього не можна було робити, бо все, що є в будинку – це пам’ять про дідуся й бабусю і викидати нічого не можна. Про зміну шпалер взагалі нічого чути не хотіли.

Одного разу я мала необережність поділитися зі свекрухою своїми планами про відпочинок на літо. У відповідь почула такий спротив, ніби, гроші на поїздку я планувала брати у неї. Вона називала мене марнотраткою, яка нічого не знає про ведення господарства. Виявляється, у неї були інші плани. Вона хотіла спільно з нами поміняти паркан. А це коштує немалих грошей.

Хоча ми вже були одружені півроку, але в цьому будинку мене ніхто прописувати не збирався. Свекруха постійно нагадувала мені про цей факт, використовуючи це, як аргумент, що я тут ніхто, і керувати не буду.

Врешті-решт така обстановка набридла і моєму чоловікові. Він вирішив серйозно поговорити зі своїми батьками. На випадок, якщо вони будуть називати себе господарями будинку, у нього був продуманий запасний план. Він сходив до банку і дізнався, що може взяти позику на купівлю житла. Якраз діяла державна програма для молоді з вигідними відсотковими ставками.

Чоловік запропонував своїм батькам викупити частину будинку, в якій ми живемо, і надалі жити, як сусіди. Він наполягав на тому, щоб самим вести господарство і вирішувати, як розпоряджатися сімейним бюджетом. Його теж обурювало командирське ставлення батьків. Чоловік розумів, що в таких умовах наша сім’я може просто розвалитися. Останнім часом ми частенько стали сваритися через втручання його батьків.

Свекор не погоджувався на таке, адже Микола – їх єдиний син. Все це майно і так перейде йому у спадок. Натомість, мати Миколи дуже зраділа такій перспективі, оскільки давно хотіла купити новенький автомобіль.

На тому і зійшлися. Микола оформив кредит, владнав всі документальні питання з будинком. Ми стали офіційними власниками житла і зітхнули з полегшенням. Тепер і я була тут прописана, тому свекруха не могла мені пред’являти претензії з цього приводу.

Спочатку жінка трішки заспокоїлася. Вони купили новеньке авто, нас залишили у спокої. Але, як виявилося, ненадовго.

Невдовзі наша молода сім’я поповнилася маленькою донечкою Софійкою. І тут свекруха знову зачастила в нашу половину дому. Її навіть не влаштовувало ім’я, яке ми обрали для донечки. Знову почалися претензії, що я погана господиня і мати. Свекруха почала керувати, що саме я маю садити на своїй присадибній ділянці, як годувати свою дитину, у що її одягати.

Оскільки Микола, щоб виплачувати кредит, влаштувався на ще одну роботу, то його часто не було дома. Свекор працював вахтовим способом в охоронній фірмі, тому його теж по декілька тижнів на місяць не було вдома. Цей період для мене був справжнісіньким пеклом. Щойно чоловіки поверталися додому, свекруха переконувала, що вона без необхідності й носа до мене не потикає, і що я намовляю на неї. Свої візити виправдовувала піклуванням про внучку.

Я розумію, що вона мати мого чоловіка. Він ніколи не дозволить ображати своїх батьків, але ж я теж жива людина, маю свої інтереси та погляди на ведення господарства. Нещодавно свекруха зіпсувала мою клумбу, вирвавши всі квіти. Вважає, що я нераціонально використовую землю. Тут потрібно посадити полуницю або малину, щоб заготовляти варення на зиму. Бо, бачте, тих ягід, які вже є, їй мало.

Я розумію, що з часом ситуація буде гіршати. Коли у чоловікової матері не стане сил господарювати у себе, вона ще частіше буде керувати мною. Як це зупинити, я не знаю. Але і будинок продавати не хочеться, адже ми зробили тут ремонт за своїм смаком, купили меблі. Переїзд – це не вихід. Свекруха дістане і на новому місці. Така вже в неї натура. А що буде далі, я навіть думати не хочу.