Ми вдавали, що я знімаю у Стаса кімнату, а насправді жили, як справжня сім’я. Коли вирішили поділитися своїм щастям із рідними, то зустріли осуд з їхньої сторони. Чому вони не хочуть нас розуміти?

Як часто наші близькі не розуміють нас. Щойно з’являється привід бути щасливою, відразу знайдуться люди, які засуджують. Бо що це за диво – бути щасливою в наш час. Коли ти щаслива людина, то нікому не цікава. Так і в моєму житті.

Я живу сама на винайманій квартирі, а мені вже 43. За своє життя я встигла двічі вискочити заміж, але жіночого щастя так і не знала. Навіть не було нікого, хто б називав мене мамою. А мені б так цього хотілося.

З першим чоловіком ми майже не жили. Та й одружилися, бо я завагітніла. Оскільки ми проживали у різних містах, то часто їздили один до одного. Я вже жила в столиці, а він у невеличкому містечку на Київщині. Коли ми були разом, то весь світ нам був не цікавий. Після весілля ми так і залишилися в різних містах. Олексій дуже змінився, він якось неохоче говорив про дитину. А я не хотіла переїжджати, бо на новому місці на роботу мене з пузом ніхто не візьме, а так хоч трудовий стаж не перериватиметься. Так ми їздили один до одного, але пристрасть між нами згасла. Після чергової сварки чоловік мене штовхнув так, що я впала. Я втратила свою дитину. Звісно, що після цього випадку розлучення було єдиним виходом із ситуації.

Декілька місяців депресії ледве не залишили мене без престижної роботи. Адже я була неуважна, часто помилялася. Коли начальник пригрозив звільненням, я взяла себе в руки та повернулася до колишнього способу життя. Другого чоловіка я зустріла випадково у парку. Він був при грошах, мав власну квартиру, куди позвав мене жити через місяць після знайомства. Через декілька місяців ми одружилися. Мріяли про дітей. Але попередній викидень дав про себе знати. Протягом довгих 8 років спільного життя я так і не змогла завагітніти. Одного разу я дізналася, що у нього є коханка, яка була від нього вагітна, тому сама подала на розлучення, щоб дитина росла в повноцінній сім’ї.

Я жила в самоті. У мене було декілька подруг. Одного вихідного дня я сиділа на кухні, пила каву. Тут пролунав дзвінок у двері. Я не здогадувалась, хто там, адже нікого не чекала. На порозі стояла моя близька подруга Наташка в кур’єрському одязі з сумкою за плечима. Я пожартувала, що не замовляла піцу, але вона зайшла до квартири й розповіла неймовірну історію кохання. І якщо я зараз же не підміню її на роботі, то вона мені цього ніколи не пробачить.

Що мені було робити? Звичайно, я виручила подругу, і виконала за неї ще п’ять замовлень з доставляння. Я дійсно втомилася. У мене залишалася остання піца, і я вже подумки набирала теплу ванну вдома.

За останньою адресою мені довго не відчиняли, але я була настирною і дочекалася господаря. Ним виявився привабливий хлопчина років 20 з сумними очима. Побачивши мене, він повеселів і запросив мене на чашечку чаю з піцою.

Зазвичай я так себе не поводжу, але втома дала своє, і я не змогла відмовитись від чашечки чаю. За розмовою я дізналася, що його щойно покинула дівчина, яка повинна була зараз разом з ним їсти цю піцу. Він дуже здивувався, коли я зізналася, що мені вже за 40. Стас попросив мій номер телефону, і я не змогла йому відмовити.

Моє життя наповнилося кольоровими барвами. Хоча спочатку ми просто по-дружньому розмовляли, але обоє відчували, що між нами зароджується сильне почуття.

Стас жив у власній квартирі, яка йому дісталася від батька у спадок. Хоча чоловік покинув його маму, але про сина все ж потурбувався. Хлопець навчався заочно, та все ж і працював, бо йому потрібно було допомагати мамі виховувати двох сестричок від другого шлюбу, адже і другий її шлюб закінчився розлученням. Стасу пощастило через знайомих знайти хорошу роботу, адже він був дуже розумний. Освіта йому була потрібна тільки для галочки.

Коли він дізнався, що я живу в найманій квартирі, то запропонував знімати у нього одну кімнату. Це була історія для наших родичів і знайомих. Насправді ж ми жили, як чоловік і дружина. Ніхто навіть не здогадувався, доки ми самі не вирішили відкрити близьким свій секрет.

Ми обоє світимося від щастя, але наші рідні нас так і не хочуть зрозуміти. Його мама навіть намагалася поговорити зі мною тет-а-тет, але в неї не вийшло надавити на мою жалість. Мої рідні теж називали мене безрозсудною. Перестали зі мною спілкуватися. Тільки подруга Наташка мене підтримує, і глузує, що якби не вона, то не було б у мене щастя. Але ми щасливі разом. Стас дуже турботливий. Ми ведемо спільний бюджет і не забуваємо допомагати його рідним.

Колеги на роботі постійно стараються підколоти мене, що я живу з дитиною. Я розумію, що вони мені заздрять, тому не зважаю. Не кожній людині дається щастя. Головне, його не упустити.

Деколи я ділюся зі своїм нареченим переживаннями з приводу того, що наші рідні засуджують нас. Він відноситься до цього питання по-філософськи. Каже, головне, що ми є один в одного, а інші якось переживуть наше щастя. Хто їм заважає бути щасливими?

Після таких слів я зітхаю з полегшенням і заспокоююся. Стас у мене не просто красень, а ще й такий мудрий не по роках. Ні з одним зі своїх попередніх чоловіків не відчувала себе такою щасливою і потрібною. Якщо Стас затримується у справах, то постійно мені телефонує і при можливості присилає любовні СМС. Це так романтично і приємно.

Нещодавно Стаса запросили на ділову зустріч в ресторані. Оскільки його співрозмовник планував бути з дружиною, то і Стасу запропонував взяти з собою свою дівчину. Мені дуже приємно, що Стас не посоромився мого віку і не сказав, що не має пари. Ми разом провели чудовий вечір, а чоловіки розв’язали ділові питання.

Справи Стаса пішли вгору. Йому пропонували підвищення. Він каже, що якби не моя підтримка, то він би нічого цього не досягнув. Адже щастя окриляє. Навіть найбільші труднощі разом вирішуються легше.

Найбільше мене хвилює, чому наші рідні не можуть за нас просто порадіти. Невже ми не заслуговуємо на щастя? Хіба вік це показник? Так хочеться підтримки. Хіба 43 роки – це вирок на нещасливе самотнє життя?