Наша сім’я не маленька. Я маю брата та сестру. Проте усім відомо, що улюбленицею мами є наймолодша сестра. Правда, характер у неї не подарунок, та й чоловіка її такого ж самого поля ягода. Це подружжя постійно всім доставляло проблеми, тому ми й не могли вжитися в одному будинку ні з мамою, ні з братом. Тому не дивно, що ми з братом не сильно горимо бажанням з нею спілкуватися.
Оля завжди приїжджала до мами сама. Постійно скаржилася на чоловіка, який він поганий, що вона постійно свариться з ним, що мало заробляє, тому вона змушена сама усе тягнути на своїх тендітних плечах, як втомилася. Тим паче має ще двох дітей, яким потрібна материнська любов та увага. Часу геть не вистачає, постійно в справах. Від цих історій у мами на очах виступають сльози, так вже їй шкода меншу доньку. Завжди проводжає Олю назад у місто, назбирає великі сумки, наповнені овочами, фруктами, банками з варенням. І завжди до кишені дитини гроші кладе, спеціально виділяє певну суму з пенсії, якої їй ледь вистачає для себе на життя.
Ми з братом стараємося ставитися до Олі з розумінням, як би там не було, але це ж наша рідна сестра. Проте роки ідуть, діти ростуть, а в її житті нічого не змінюється.
Завжди, коли я навідуюсь до мами в гості або ж брат, то привозимо гостинці, подарунки, даємо гроші. А коли приходить час для роботи на городі, вибирати чи садити картоплю, то ми завжди приїжджаємо на допомогу. Кожного літа з дружиною брата робимо закрутки. Натомість Оля завжди приїжджає для того, аби поплакати, поскаржитися на життя, отримати від мами гроші та величезні сумки. І ось таке вже починає повторюватися ледь не щотижня. Постійно мама все дістає з холодильника, комори та пакує сумку для Олі, дістає останні гроші та кладе тій в кишеню. І постійно шкодує свою меншу дочку, як же їй погано жити.
Чесно, мені терпець вже виходить. Одного разу я не стрималася і сказала Олі прямо в очі:
– От скажи, якщо в тебе вже такий поганий чоловік, який не поважає та не любить тебе, чому ти досі ще з ним живеш і не розлучилася? Адже діти вже дорослі, то за для чого тобі мучитися? Подай на розлучення та живи собі сама. Достатньо усе в матері забирати. У неї пенсія геть мала, харчується лише однією картоплею. Усе що має, віддає тобі, навіть те, що ми їй з братом привозимо. І гроші також. Можливо, досить?
Брат мене підтримав. Ось так і прийшов кінець для Олі. Відразу попередили її, якщо хоч колись вона щось візьме від мами, то ми їй не сім’я. Ми були переконані, що вгамували нахабну сестру. Проте вона нас не послухала. Приїхали наступних вихідних і з’ясувалося, що Оля вже живе з мамою в селі. Сказала, що послухалася нашої поради та пішла від чоловіка. І тепер житиме з матір’ю.
Сказати, що я була шокована — це нічого не сказати. Адже Оля жила зі своїм чоловіком у квартирі, що була нашою з братом власністю. Ще до народження Олі тітка заповіла нам квартиру у спадок. До того, як вийшла заміж, я жила у квартирі, а потім брат, поки не збудував власний дім. А вже потім там поселилася Оля зі своїм чоловіком. Не дивлячись на те, що вони там приписані, квартира належить нам із братом.
Це, мабуть, перший раз, коли Оля нас послухала і подала на розлучення, квартиру залишила дітям, адже вони жити в селі не хочуть. Сестра швидко пригадала, що у селі є і її частина будинку, тому швидко налаштувала матір, аби та продавала дім та купувала квартиру в місті й жила там.
Як тільки я про це дізналася, швидко повідомила братові, він приїхав, як тільки зміг. Ми не гаяли часу, взяли Олю під руки та повезли до сім’ї, а вона ввімкнула режим дурненької! По дорозі, я доступно їй пояснила, що ми з братом плануємо продавати квартиру, тому нехай вона і її діти думають, де будуть жити. І сказали, щоб біля мами ми її більше не бачили. Адже це не любов, а корисливість. А ще пояснили, що поки мама жива, не збираємося продавати будинок у селі.
Невже до сестри дійшло, адже давно вже не було її чути. Проте родина нас із братом засуджує, а матір ображається на те, як ми аморально вчинили з її найменшою донькою. Проте я ні разу не пошкодувала, що саме так вчинила з Олею. Ми давали їй багато часу. Жаль, що поки мама не розуміє наш вчинок, що саме так ми захистили її від Олі. Можливо, з часом усе прийде.