ЖИТТЯ

Ми з чоловіком хотіли спершу стати міцно на ноги і лише тоді народжувати дітей, але коли ми всього досягли, нам обом поставили дiaгн03 – бe3nлiддя

В студентські роки я познайомилася зі своїм чоловіком. Ми тоді навіть не думали про дітей. Ми одружилися, коли я пішла на магістратуру, а чоловік пішов на роботу.

Ми з чоловіком хотіли народити дітей лише тоді, коли вже міцно станемо на ноги, зможемо більше, ніж повністю, забезпечити себе, і лише тоді народжувати в цей світ нову людину. Ми хотіли дати одразу дитині все найкраще, а не щоб ця крихітна беззахисна людина прожила своє дитинство в бідності та не дуже хороших умовах.

Поки ми забезпечили собі все необхідне, здійснили свої мрії та, в принципі, досягли всього чого хотіли. Нам вже було по тридцять одному року, коли ми почали пробувати народити дитину, але я протягом півтора року не могла завагітніти. Біганина по лікарях не давала результатів, та в кінці-кінців поставили діагноз, при чому нам обом – безпліддя.

Реклама

Тоді ми зрозуміли, що все таки будемо брати дітей з дитячого будинку. Ми вже давно з чоловіком говорили про те, що якщо не вийде народити рідну дитину, то ми візьмемо дитину з дитячого будинку та дамо малюку шанс на краще життя та зробимо його чи її щасливішими.

Ми передивилися дуже багато різних резюме, шукали, так сказати, «свою» дитину. В кінці-кінців нас зацікавило резюме близнючок. Вони дуже нам приглянулися. Ми з чоловіком намилуватися малюками не могли, коли нам їх показали. Дівчаткам, на момент удочеріння було вісім місяців.

Ми з легкістю могли потягнути двох дітей фінансово. А от фізично я сумнівалась що потягнемо. Я почала читати багато літератури, дивитися відео по догляду за дітьми, бо ж досвіду з вихованням дитини я не мала.

Але ми з чоловіком справилися, наймали няню, коли це було потрібно. Ми старалися з усіх сил бути найкращими батьками.

Ми були готові до будь-яких труднощів, та й такі труднощі з’явилися, коли дівчата стали підлітками. Проте ми ставилися до них з розумінням, всі проблеми обговорювали, вчилися йти на компроміс, ставати самостійними. В моментах, коли я не знала, що робити, ми зверталися до сімейного психолога, а якщо дівчаткам потрібна була психологічна допомога як окремій людині – зверталися для особистих консультацій.

Ми дали їм повне відчуття того, що ми завжди підтримаємо та зробимо все найкраще для своїх дітей.

Ми розповіли близнятам, що вони нам не рідні, що ми забрали їх з дитячого будинку. Вони мають право знати правду. Якщо захочуть – знайдуть біологічну мати, ми з чоловіком не будемо їм перешкоджати в цьому.

А зараз в нас все чудово, ми живемо дружньою родиною та любимо один одного. Я дуже рада, що дівчата задоволені своїм життям та навіть декілька разів казали, що неймовірно раді, що ми вибрали саме їх.

Я горда за те, що ми зважилися на такий відповідальний крок та дали краще життя для двох прекрасних дітей.

Реклама

Також цiкаво:

Close